Меч і хрест

Промiнь хльоскав по похмурих глинистих склепiннях прокопаноi в землi нори i зорював запилюжену дорогу – на нiй була безлiч слiдiв, якi переплiтались i наступали один на одного. Саме вони привели його врештi-решт до тупиковоi «зали», що вискалилася чорним ротом, – невеликоi й напiвкруглоi, косо зрiзаноi сiрою бетонною стiною, яка, порiвняно з двома iншими, могла вважатися малолiтньою дiвчинкою.

Бiля цiеi юноi стiни стояло щось неприемне i негарне. Аматорське панно з розпиляних на шматки православних iкон, складених заново в жахливу блюзнiрську мозаiку.

А посеред похмурого вiзерунка з розрiзнених всевидющих очей, скорботних ротiв i вiдрiзаних рук Ісусових висiла приколена чотирма канцелярськими кнопками, вирвана з дорогого художнього альбому репродукцiя Матерi Божоi з принишклим немовлям на колiнах.

Декiлька секунд чорноокий схвильовано розглядав обличчя Марii, що вже встигло зморщитися вiд вогкостi, вихоплене з темряви тьмяним ореолом його лiхтаря.

І раптом, осатанiло зiрвавши репродукцiю православноi iкони з непотребного вiвтаря, рiзко закинув пiдборiддя догори й завив беззвучно i страшно.

Зi щоденника N

Це правда! Усе пiдтвердилося. Хоча мiй генiй неможливо запiдозрити в обманi – хiба що в божевiллi. Але це вже питання вiри.

Я – вiрю!

А значить, вона помре…

Роздiл другий,

у якому Марiйка виявляе небезпечну пристрасть до краси

Володимирським собором руськi люди тiеi епохи пишалися так, як сучасники Рафаеля i Мiкеланджело могли пишатися фресками обох майстрiв у Ватиканi.

Якщо ворон на церквi каркае – бути небiжчиковi.

    О. Бенуа

Квапливо доторкнувшись долонею до кам’яноi сходинки, Марiйка незграбно перехрестилась i ввiйшла до величезного, завiшеного полотнищами тiней нутра Свято-Володимирського собору.

Істинна вiра не належала до Марiйчиних чеснот. Але вiдколи перед вступними до педагогiчного унiверситету (що його Марiйка без пошани йменувала, як i ранiше, – iнститутом) шкiльна вчителька порадила iй поставити свiчку, цей ритуал перед iспитами мiцно ввiйшов до ii життя i зацементувався в нiм.

Хоч рiч була аж нiяк не в iспитах, а в тому, що цей привiд раз i назавжди легалiзовував Марiйчинi зустрiчi з найпрекраснiшим у свiтi Володимирським собором.

Звичайно, теоретично Марiйка Ковальова точно знала: у свiтi е велика кiлькiсть храмiв, набагато красивiших за нього.