Меч і хрест

Втiм, естети нiколи не належали до ii сексотипiв – Дарина вiддавала перевагу чоловiкам нестандартним!

Чуб гордо вивудила з кишенi рiзнобарвну тюбетейку i, увiнчавши нею добру сотню бiлих кiсок, самовдоволено вiдзначила закономiрний фурор, який учинила ii живописна поява серед вуличних портретистiв та iнших постiйних аборигенiв лiтнього Андрiiвського. Потiм пiдiйшла до таблички i з цiкавiстю вивчила приклеений нижче аркуш паперу:

ЛЮБОВНІ ПРИВОРОТИ І ВІДВОРОТИ

ЗНЯТТЯ ПРИСТРІТУ

ЗНЯТТЯ ВІНЦІВ БЕЗШЛЮБНОСТІ

НАВЕДЕННЯ ПРИЧИНИ НА ВОРОГІВ та iн.

Задоволено крекнувши, Дарина зайшла всередину, пiдiйшла до реестратури i, поцiкавившись цiною «на любов», не змигнувши оком, заплатила чималу суму грошей.

– Прямо до кiнця коридора, потiм тричi лiворуч, – пояснила iй флегматична мiс Реестратура.

Вiдвiдувачка рушила у вказаному напрямi, вражаючись архiтектурним химерностям староi будiвлi. Тричi вильнувши, коридор закiнчився дверима з написом «Килина», якi охороняв гурт подряпаних стiльцiв.

Дарина весело гмикнула: «От смiхота!»

На чоловiковi були бiлi ллянi штани та футболка такого ж кольору. його праву руку прикрашав масивний срiбний перстень iз великим блакитним каменем.

– Класна цяцька, – схвально мовила Дарина Чуб, вiдразу записавши його до категорii «наша людина». – Ти останнiй до Килини?

Молодик пiдвiв на неi очi i з неприхованим iнтересом оглянув Землепотрясну Дарину iз нiг до голови.

– Так, я останнiй вiдвiдувач, – мовив зi значенням вiн.

– Тодi я за тобою, – радiсно повiдомила його Дарина.

– Доб-ре, – вагомо мовив вiн по складах, немовби схвалюючи ii кандидатуру. – До речi. Ти, бачу, знаеш цiну таким речам. Я продаю одну, випадково. Хочеш поглянути? Це Уроборос. – Молодик не кваплячись дiстав iз кишенi золотистий ланцюжок i простягнув iй.

– Ух ти! – зi щирим захопленням вигукнула вона.

Ланцюг iз тонким вiзерунковим плетивом сподобався iй одразу i страшенно. Досить товстий у серединi, вiн звужувався до одного з кiнцiв, iнший же його кiнець був голiвкою змii, рот якоi правив за застiбку.

– Це вона сама себе за хвiст кусае, – здогадалася Дарина. – Золотий! Старовинний нiбито… І скiльки такий тягне? – На останньому реченнi високоградусний захват в ii голосi вiдразу впав нижче нуля – до прихованого вiдчаю.