Меч і хрест

Щойно Дарина вiддала реестратурнiй дiвулi своi передостаннi грошi. Останнi, що залишилися до зарплати, могли покрити хiба що витрати на бензин i сигарети. За квартиру Дарина не платила внаслiдок ii цiлковитоi вiдсутностi, а про таку приземлену рiч, як iжа, взагалi не замислювалася нiколи.

– Тiльки для тебе, сто гривень, – хвацько запропонував молодик. І тут же був пiдвищений зi звання «наша людина» до рангу «можливий кавалер». Із чоловiком, який з ходу робить уподобанiй дiвчинi такi рiздвянi знижки, стосунки можуть скластися дуже й дуже продуктивнi.

– Та ти що? – для проформи здивувалася Дарина. – Втiм, твоя справа, – додала вона вже кокетливо. І, безтрепетно вiддавши йому бензиново-нiкотинову сотню, вiдразу ж начепила придбане на шию – пiд кущисту i розложисту iнсталяцiю. (На глибоке переконання Дарини Землепотрясноi, прикрас нiколи не бувало надто багато!)

Наступнi кiлька секунд пара вдоволено оглядала одне одного.

– Слухай, а ти не знаеш часом, ця Килина може приворожити голубого? – продовжила розмову дама.

– Килина здатна приворожити будь-кого, – вагомо вiдповiв «продуктивний кавалер», продовжуючи неприховано милуватися нею. Проте останню це аж нiяк не бентежило.

– Здорово! – вигукнула вона. – Може, тодi схохмити, i не лише Санi, але й Алекса перукарського приворожити? – весело поцiкавилася Землепотрясна у себе самоi. – Нехай це стерво облiзе! Ха! Зараз подзвоню iй, позлю…

Пiдхопивши червоний мобiльний телефон, який бовтався на шиi, Дарина спробувала набрати знайомий номер, не забуваючи пiдгодовувати «можливого кавалера» багатообiцяючими поглядами.

– Не бере! – нетерпляче повела плечима вона. – Певно, – пожартувала Дарина, – у Килини занадто сильна енергетика – все глушить.

Вона нерiшуче затупцювала на мiсцi, роздираючись мiж двома взаемовиключними бажаннями: продовжити бесiду з «рудим i продуктивним» i негайно приголомшити перукарку убивчою iнформацiею.

– Гаразд, – зважилася Чуб. – Якщо хто пiдiйде, скажи, що я за тобою. Я тiльки вийду подзвонити й вiдразу повернуся.

– Згода, – посмiхнувся рудий.

* * *

Вiд’iхавши вiд готелю «Андрiiвський», «вольво» Катi обережно поповзло вниз по узвозу.

– Стiй! – заричала вона на водiя. – Ти знову проiхав мiй салон! Вiн на будинок вище, нетямо! Ще один промах, i звiльню к бiсу!

– Катерино Михайлiвно… – Шофер явно збирався виправдатися.

– Закрили тему! – заткнула його Катя. – Тут вийду, а то ти ще три години розвертатися будеш.