Меч і хрест

«Скоро в сусiднiй пiд’iзд на машинi iздитиме, бариня!» – злiсно пробурчав водiй собi пiд нiс.

Невпевнено ступаючи на каблуках по непридатних для дамськоi прогулянки булижниках Андрiiвського, Катя звично чортихалася подумки. Який рiк ii нерви були натягнутi, немов сталевi струни, i день за днем вона безжально пiдкручувала iх чимдалi сильнiше: все контролювала, все пам’ятала, за всiм стежила. Тодi як ii шофер не мiг запам’ятати навiть будинок, де розташований косметичний салон! Ну чому люди – такi iдiоти? Ось та, наприклад, – в iдiотськiй тюбетейцi, пiрсингу й тату, що збуджено жестикулюе i кричить на пiввулицi у свiй червоний мобiльник.

Не так давно Катя помiтила: свiт навкруги викликае в неi перманентне тупе роздратування. І розумiла: це не дуже хороший симптом.

«Якщо сьогоднiшнiй вечiр мине нормально, – твердо пообiцяла вона собi, – вiдразу ж лечу у вiдпустку. Багамi, перлиннi ванни, масаж… Два тижнi. Попустить. Інакше зiрвуся, вiдчуваю, що зiрвуся».

– Чорт! – Вона оступилась i ледве не впала на брукiвку.

 – До речi, а ось i вiн, рiдний!

На стiнi будинку, за яку Катя вхопилася, щоб не впасти, за сантиметр од ii долонi був приклеений смiхотворний папiрець: «Любовнi привороти i вiдвороти. Зняття пристрiту…»

– «…Наведення причини на ворогiв», – глузливо прочитала вона вголос. – От дурисвiтство! Хоча-а-а… – Катя зам’ялася. – І чого на свiтi не бувае…

Вона з сумнiвом подивилася на годинник i раптом, несподiвано навiть для себе самоi, ввiйшла до високих, зо два поверхи, дверей.

Хол, куди вона потрапила, був похмурим i абсолютно безлюдним. У вiконцi реестратури, втупивши погляд у детектив Донцовоi, сидiла середньостатистична «iдiотка».

– Я з приводу ворогiв… – Катя нервово забарабанила пальцями по стiйцi. Те, що вона звернула сюди з цiлеспрямованого шляху, погано вписувалося в ii iдеальний образ самоi себе.

– Причина на ворогiв? – безбарвно уточнила дiвуля й потяглася до купки бланкiв. – Триста одна гривня тринадцять копiйок.

Катерина iронiчно смикнула ротом – сума була смiшною.

Занадто маленькою, щоб розв’язати за ii рахунок багатотисячну проблему, i занадто великою для такоi шарашкиноi контори. Але iй так нестерпно хотiлося зробити яку-небудь, нехай навiть дрiбну, капость людинi, що так недозволенно рiзко розмовляла з нею вранцi по телефону.

Нехай у неi хоч голова заболить, чи що!

– Ім’я, прiзвище, адреса.

– Лариса Косач. Ярославiв Вал, 32, квартира п’ять, – продемонструвала освiту Катя.