Меч і хрест

Цiкаво, чого вона наковталася? – Вона замислено почухала нiс, перебираючи подумки всi вiдомi iй варiанти.

– Рiч не в цьому, – раптом тихо заперечила iй пригальмована. – Я гадаю, – ii голос стих до перестрашеного шепоту, – що Килина…

– Вау-у!!!

Переможний крик Дарини злився з переляканим криком Марiйки – на кермо мопеда каменем упав чорний ворон.

– Ка-а-а-а-а! – статечно заявив вiн, i Даринi здалося, що це прозвучало, як ввiчливе «Привiт!».

– А-а-а-а! – сiпнувшись усiм тiлом, Марiйка спiшно кинулася геть, безпорадно шарпаючись то в один, то в другий бiк i натикаючись на перехожих.

– От дiвуля нажахана… Нерви нi к бiсу, – жалiсливо похитала головою Дарина, дивлячись, як та зникае в пащi пiдземного переходу.

Ворон, нахиливши чорну зi смарагдовим вiдливом голiвку, з пильним iнтересом подивився вслiд утiкачцi.

– А ти, пташе, чий? – привiтно всмiхнулася йому Дарина. – Ти що, ручний? – Вона невпевнено торкнулася пальцем його чорнильноi спини.

Але ворон, схоже, не полюбляв фамiльярностi.

Несхвально пирхнувши, птах зметнувся увись i зник за дахом будинку.

– Ну й днинка, землепотрясна… – посмiхнулася Чуб i, нетерпляче налапавши на животi свiй мобiльний, набрала знайомий номер.

Їi буквально розпирало вiд вражень:

– Завзята? Я тобi зараз таке розповiм! Упадеш! – прокричала вона в слухавку. – Що? Наш спiр? Я й забула… – Обличчя Дарини потьмарилось.

Вона неприязно вiдкинула телефон i люто пришпорила свiй мопед.

* * *

Простягнувшись на канапi вiтальнi, Катя похмуро дивилась у стелю, безуспiшно намагаючись виплюнути з голови цей паскудний день. Орудуючи фарфоровою рожевою лопаткою, косметичка Таня акуратно викладала iй на обличчя рiдку зеленувату масу.

– Що ж ми так напружуемося… – просюсюкала Таня з одрепетируваною iнтонацiею люблячоi нянi. – Нам треба розслабитися, щоб увечерi бути спокiйною та красивою.

Катя зiтхнула: Танечка була солодкою iдiоткою.

Заспокiйливо-солодкою, за цю якiсть Катя i тримала ii при собi. Але хоч би що та щебетала, Катерина добре знала: щойно ii замшевий каблук переступить порiг ресторану «Мерлiн», вона вмить натягне на себе «потрiбне обличчя» i блискуче проведе псевдоромантичну зустрiч iз мерзотним Василем Федоровичем. І не через те, що розслабиться. Якраз навпаки, – тому що жорстко контролюватиме кожен мiлiметр своеi посмiшки.