Меч і хрест

– Абикуди!!! – заволала Катя. – Ну ж бо, швидше! Швидше!

Волочучи за руку обм’яклу Марiйку, Дарина жваво пiдскочила до свого мопеда.

– Змиваемось! – гаркнула вона загальмованiй просто у вухо. – Ге-ей, отямся! Куди тебе пiдвезти?

– Додому… – ледве чутно пробелькотала Марiйка.

– Точна адреса, – беззлобно гмикнула Дарина, зриваючи з голови тюбетейку, що дивом утрималася там, i заштовхуючи ii в кишеню червоноi шкiрянки. – О’кей, поiхали. Сiдай ззаду.

– А спiдниця? – пискнула Марiйка, розгублено показуючи на свiй одяг до п’ят.

– Та задирай по стегна – i вперед! – пришпорила ii амазонка.

«Понi», пiдстрибнувши, зiрвався з мiсця i безстрашно помчав униз iз гори Андрiiвського узвозу – Марiйка iстерично примружилася, боячись знепритомнiти.

– Кар-р-р.. – не знати звiдки з’явився чорний ворон i, гордо розпроставши крила, полетiв услiд за ними.

Прудке залiзне «коненя» промчало повз Рiчковий вокзал i, гудячи, почало дертися вгору – на Хрещатик. Водii дорогих машин немов по командi опускали затемненi шибки i проводжали двох вiдважних наiзниць веселими, схвальними вигуками.

– Еге-гей! – крикнула вона своiй супутницi. – А здорово це було! Як у справжньому жахливчику!

Марiйка вiдчайдушно зцiпила зуби. Вона перебувала в шоку i, судячи з ii сполотнiлого обличчя, виходити з нього збиралася ще не скоро.

– Зупини бiля метро, – насилу видавила вона.

– Якого?

– Будь-якого.

– О’кей!

Дарина вправно пiдрулила до метро «Театральна» i терпляче почекала, поки незграбна попутниця сповзе з ii «коня».

Та знервовано обсмикнула спiдницю i оглядiлася навкруги хитким каламутним поглядом.

– Постiй, – зупинила ii Дарина. – Вiдсапайся. Ти точно до будинку доповзеш? Якщо нi, не комплексуй, так i скажи, я пiдкину.

У вiдповiдь Марiйка лише мовчки похитала головою.

– А як ти гадаеш, що це все-таки було? – поцiкавилась ii рятiвниця, азартно виплiскуючи свою цiкавiсть уголос i нiскiльки не сподiваючись на зрозумiлу вiдповiдь.

– Не знаю, – тоскно затрясла головою Марiйка. – Але це страшно. Дуже страшно. Я ранiше нiколи не бачила, як помирають люди.

– Справдi? – безтурботно здивувалася Дарина. – А я, ти знаеш, у нас у клубi на всяке надивилась. Але таких акробатичних симптомiв iще не бачила.