Меч і хрест

Красивою, молодою, з солодкою i такою жадiбною до життя шкiрою. Але мiй генiй забороняе думати про це…

Інтелектуальне вбивство з розуму, в стилi Раскольникова, що розколовся, завжди вражае параноею. Вбивство заради кайфу – хвороба. Бажання вбити мае бути природним, як любов i голод, i продиктованим такою ж насущною потребою.

Нормальна людина вбивае так само органiчно, як вдихае повiтря, не заморочуючись думкою про те, що вона перетворюе його на вуглекислий газ.

Ви правильно зрозумiли, – нормальна.

Бо той, хто не здатний убити, за необхiдностi, – звичайний вибрак природи.

Ви пiдiбгали губи? Але ви й самi скажете так, коли ваш чоловiк скиглитиме, притискаючи руки до грудей, дивлячись, як вас гвалтують трое. І закричите: «Чому ти не вбив iх?!!»

«Але це ж зовсiм iнша рiч», – заперечите ви менi.

І ось ви вже й попалися!

Тому що ваш Бог заборонив вам убивати, навiть захищаючись. Вiн дозволив вам тiльки покiрливо приймати смерть.

Роздiл четвертий,

у якому Дарина втрачае роботу, Катя – кабана, а Марiйка – здоровий сон

«Так, людина смертна, але це б iще пiвбiди.

Погано те, що вона iнодi раптово смертна… i взагалi не може сказати, що вона робитиме сьогоднiшнього вечора».

    М. Булгаков. «Майстер i Маргарита»

Якийсь час дiвчата мовчки стояли, збившись докупи i продовжуючи чiпко тримати одна одну за руки та рукави одягу. Потiм Дарина, рiшуче струсивши зi своiх плечей долонi Катi, стала рачки, боязко пiдповзла до нерухомого тiла i приклала два пальцi до його шиi.

– Пульсу немае. Вона мертва, – пошепки повiдомила Чуб. – Що це з нею було? Передозування?

– Дурки! – хрипко скрикнула Катя, миттю оживаючи при словi «мертва». – Хай там що, зараз тут буде мiлiцiя. Тiкаймо! – І виконуючи власну команду, перша кинулася до дверей.

Дарина мудро наслiдувала ii приклад, але, помiтивши, що Марiйка, як i ранiше, стоiть бiля тiла, немов соляний стовп, дала заднiй хiд i, туго обхопивши ii кисть, мовчки потягла остовпiлу дiвчину за собою.

Зацьковано озираючись на всi боки, трiйця промчала по гучних i порожнiх коридорах «Центрь».

Проте, наближаючись до виходу, принаймнi двое з них спробували набути благовидого вигляду i пройшли повз реестратурну дiву, пiдкреслено розмiрено цокаючи каблуками. Нейтральний звук був зiмiтований вдало: та навiть не спромоглася вивудити погляд iз детективу.

– Гено, жени! – просипiла Катя, падаючи мiшком на передне сидiння машини.

– Куди? – нервово поцiкавився шофер.