Меч і хрест

Долаючи важку ломоту в головi, Марiйка насилу розплющила очi й тут же схопилася на ноги, зовсiм забувши про удар, оскiльки побачене нею було здатне ошелешити будь-кого…

Здавалося, в кабiнетi бушуе ураган.

Вихор свистiв i крутив по кiмнатi речi та папери. Крижаний порив дув Марiйцi у вухо, i, як це часто траплялося з нею взимку, вона миттево оглухла i водночас розчула раптом, що в утробне виття вiтру вплiтаються ще безлiч голосiв, якi смiються, шепочуть, улюлюкають.

А по високiй стелi, немов велетенський божевiльний павук, металася страшна потворна фiгура.

– Боляче!!! – застогнала вона. – Як боляче!!! – встромлюючись посинiлими нiгтями в горло, вивернуте болем, неначе намагалася розiрвати свою зморщену шкiру на клаптi.

– Лишенько, – прошепотiла Марiйка, хапаючись за чиюсь руку праворуч.

– Чорт, – луною прошелестiло праворуч вiд неi.

– Оце так! – приголомшено виплеснула Дарина i обмерла, забувши затулити рота, – жiнка почула ii!

Вона завмерла, дрiбно тремтячи й не зводячи з них несамовито-пристрасного погляду.

– Вам?! – видала нестямний звiриний рик бiснувата. – Я мушу вiддати це вам? Трьом?!! Не хочу! Нi!!!

Мимоволi повiки Марiйки зметнулися знову, немов птахи, що злякалися гуркоту.

І вона побачила, як ураган безжально кидае тiло жiнки то в один, то в другий бiк, б’е його об стiни i стелю, а та кричить, кричить, кричить…

– Нi! Нi! Нi!

Але з кожним ударом ii «нi» стае чимдалi слабкiшим.

– Гаразд, – заволала Килина нестерпно i страшно. – Я згодна!

І тiеi ж митi дивна, невiдома сила пiдкинула розтерзане тортурами тiло до стелi, i, прилипнувши до нього спиною, жiнка вiдчайдушно простягла до них руки iз розчепiреними гачкуватими пальцями. І Марiйцi здалося, що хтось ударив ii кулаком пiд дихало, наскрiзь пробивши шкiру та кiстки.

Пальцi, що звивалися, мов черв’яки, завовтузились у неi всерединi й намацали серце…

Стало нестерпно боляче.

Холодно. Неможливо. Темно.

Вона не знала, скiльки стояла так, зiгнувшись навпiл, ослiпнувши вiд болю, задихаючись вiд беззвучного крику. Але несподiвано бiль зник. Марiйка почула, як щось титанiчне i важке впало на пiдлогу просто до ii нiг.

І очi, що знову стали зрячими, побачили: в уламках стелi, що рухнула, вискалившись дерев’яними кроквами, лежить молода жiнка iз золотим волоссям i тихим, ясним обличчям сплячого ангела.

Зi щоденника N

Смерть.