Меч і хрест

«В усiх слов’янських джерелах, включаючи роботу знаменитого Володимира Даля “Про повiр’я, марновiрства та забобони руського народу”, iснують згадки про те, що вiдьми народжуються саме на Украiнi…» – патрiотично заявив iй маловiдомий автор А.А. Чуб.

– Правильно, – радiсно погодилася з ним Марiйка, що мала звичку розмовляти зi своiми книжками вголос, не замислюючись над тим, як дивно виглядае це збоку.

Вона загнула потрiбну сторiнку, звично шпурнула схвалену книжку на лiжко i, витягнувши з-пiд пахви В.

І. Даля, що вже очiкував на неi, розгорнула роздiл «Вiдьма»:

«Вiдьма вiдома, я гадаю, всякому, хоча вона й водиться, власне, на Украiнi, а Лиса гора пiд Киевом служить збiговиськом усiх вiдьом, якi тут ночами вiдправляють свiй шабаш…» – барвисто почав свою розповiдь член-кореспондент iмператорськоi Академii наук i завiдувач особливоi канцелярii мiнiстра внутрiшнiх справ.

– Глибоке вам мерсi, вельмишановний. – Володимир Іванович полетiв услiд за Чубом. – А що у вас, колего? – Марiйка незграбно розкрила «Малу енциклопедiю киiвськоi старовини» А.

Макарова i зашурувала пальцями по сторiнках.

«Лиса гора – мiсце збiговиська вiдьом. У европейських краiнах налiчувалося декiлька таких гiр. Усi слов’янськi Лисi гори розташованi в Киевi», – лаконiчно вiдзвiтувала енциклопедiя.

– Так!!!

Марiйка з обожнюванням притисла книжку до губ, мовби та щойно освiдчилась iй.

У ii очах сяяв пристрасний трiумф.

– Що ж тепер?! – спитала вона дзвiнким вiд захвату шепотом свого платонiчного колегу-iсторика.

 – Не може бути, щоб усе це було просто так!!!

* * *

– Усе, як ми репетирували, – нагадала балетовi Землепотрясна. – Ви танцюете ввесь програш, рiзко падаете, потiм, типу по ваших трупах, виходжу я.

Вони стояли у вузькому, пофарбованому сiрою олiйною фарбою коридорi, у кiнцi якого, за чорною завiсою, проглядався шматок сцени. Обличчя Дарини було щедро прикрашене несамовитим сценiчним мейк-апом, а на плечах красувалося забiйне творiння ii власноi дизайнерськоi фантазii: клаптева сукня-пiджак iз рiзнобарвних, щiльно розшитих сяючими блискiтками шматочкiв тканини.

І хоча про вiдсутнiсть смаку туалету спiвачки можна було б довго сперечатися, слiд було чесно визнати: вiдвести вiд неi погляд було практично неможливо.

– А коли ти пiдеш до зали, ми… – почав блакитноокий Санi.

– Нi! – спiвачка i арт-директор клубу в однiй особi рiшуче провела долонею перед його носом. – Сьогоднi я до зали не йду.