Меч і хрест

(Вiн, як завжди, обурювався чимось: урядом, мером, цiнами на транспорт.) – Коля казав, а я ще не вiрив! А цим печерам тисяча рокiв, напевно, там тiльки крикни, все к бiсу завалиться… От, видно, стiна якась i полетiла, а вiд поштовху труби полопались. Добре, що самих цих дурнiв не завалило. У-у, пацанва безголова!

– Ну що ти сам себе заводиш? – спробувала урезонити його мати.

Дочка нечутно причинила за собою дверi, сподiваючись навшпиньки прокрастися до своеi кiмнати. Не зводячи очей iз золотого прямокутника кухнi, з-за краю якого висувався стоптаний батькiв капець, що пiдстрибував на його знервованiй нозi, Марiйка зробила декiлька акуратних крокiв i з гуркотом наштовхнулася на триклятущий велосипед.

«Ну чому я ввесь час про нього забуваю?!» – жалiбно схлипнула вона подумки, хоча давно вже помiтила за собою цю дивну здатнiсть: повнiстю викидати з голови тьмянi реалii свого життя i щиро дивуватися щоразу, побачивши iх знову.

Учепившись у скривджене велосипедом колiно, Марiйка квапливо прошкандибала до кiмнати i блискавично замкнулася iзсередини.

– Донечко, ну що? – почувся пiдлесливий i водночас вимогливий мамин голос. – Ти була там?

– Так, – озвалася дочка.

– І що, зняли з тебе вiнець?

– Не знаю.

Скiльки себе пам’ятала, вона нiколи не брехала старшим. Але зараз Марiйка раптом виразно зрозумiла, що вперше в життi просто не здатна сказати матерi СПРАВЖНЮ правду.

– І причину зняли? І пристрiт? Усе познiмали? Нiчого не залишили? – не вгамовувалася мама.

– Ма, потiм… Я втомилася, – проканючила Марiйка, чудово знаючи, яку реакцiю викличе у матерi цей аргумент.

І не помилилась.

– І вiд чого це ти так утомилася?! – вмить вибухнула та. – От попрацювала б, як батько, знала б. Гадаеш, вчитися – це робота? Он у Тетяни Петрiвни дочка вже всю сiм’ю утримуе: i матiр, i батька, i бабусю, й сина народила, не те що… Втомилася вона, бачте! – Роздратування завжди перехльостувало в нiй цiкавiсть, i, вибухнувши, мама вiдразу забувала, що ще три секунди тому збиралася бути ввiчливою й терплячою.

Жiнка обурено зачовгала геть.

А Марiйка з полегшенням видихнула повiтря – за iнших обставин вона нi за що б не стала викликати цей вогонь на себе, але зараз сприйняла докори мами як небесну манну.

Пiдскочивши до своеi переповненоi книжками шафи, Ковальова нетерпляче витягла звiдти вiдразу три рiзномастi видання й почала спiшно перегортати сторiнки.

– Ага… – Їi палець уткнувся в жаданий абзац.