Меч і хрест

 – Чекайте мене тут.

– Катрусю, – важко прохрипiв вiн.

«Чекай, чекай…»

Продажна любов – справа тонка: поквапишся – мужик визнае тебе повiею, затягнеш iз оплатою – розiзлиться, злякавшись, що ти морочиш йому голову. Усе мусить бути точно, як в аптецi.

– А ось i я!

Катя картинно застигла в дверях спальнi, в шовковому пеньюарi, бiлизнi та панчохах, прекрасно розумiючи, що мае зараз вигляд тривiальноi хвойди iз «Плейбоя». І гидливо завважила, як гидко спотворилося його обличчя.

«Можливо, чоловiкiв збуджують не стiльки панчохи, скiльки рабська покiрнiсть, iз якою жiнка покiрливо натягуе на себе цю вульгарнiсть? Ідiот, цiлковитий iдiот… Цiкаво, скiльки це в нього займе часу?» – тоскно подумала вона, коли той, зрозумiвши, що отримав довгожданий сигнал, кинувся на неi й жадiбно вчепився в ii торс.

Стрiлка на пастушому годиннику наблизилася до пiв на одинадцяту.

– Ля… – заспiвав годинник.

І Катя раптом зiгнулася дугою й почала судорожно хапати ротом повiтря.

– О, Катрусю, яка ви збудлива! – завiвся Василь.

А вона вiдчула, що не може бiльше витерпiти нi секунди, i якщо зараз же не вирветься з його нудотних рук, то заволае на всю горлянку. Вискнувши, Катя вивернулася з такою силою, що ледве не впала, i недоладно схопилася за спинку дивана.

– Що сталося? – просипiв кавалер.

Вона безглуздо заметушилася по кiмнатi, нiби птах, який випадково залетiв до людського житла i зацьковано шукае вихiд. Хотiлося вислизнути, вирватися, позбутися, втекти…

А в головi з’явилася дивна думка: «Менi треба туди!»

– Катрусю! – вже нервово пробасив Василь Федорович.

Вона вiдчайдушно рвонула в передпокiй, спотикаючись i хапаючись слiпими руками за стiни.

– Катерино Михайлiвно, я не розумiю! – спробував зупинити вiн ii i, отримавши прекрасний, майстерно вiдпрацьований i вичерпний удар у щелепу, ганебно полетiв на пiдлогу.

Тремтячими, неслухняними пальцями Катя вiдiмкнула замок вхiдних дверей i помчала на вулицю.

«Швидше! Швидше! Швидше!» – стугонiло в головi.

Обурений шовковий капець з помпоном iз лебединого пуху норовливо зiскочив з ii ступнi.

Катя розлючено хвицнула ногою, вiдкидаючи i другий, й помчала босонiж у темряву, поняття не маючи, куди i навiщо вона бiжить.

* * *

Щойно з допотопних ходикiв, що висiли над лiжком у Марiйчинiй спальнi, проклюнулася облiзла зозуля й видала перший незрозумiлий хрип, як Марiйка сiла у своiй постелi.