Меч і хрест

Вона лягла спати ще о десятiй, i зараз очi ii були, як i ранiше, заплющенi, але рука рiшуче вiдкинула ковдру – Марiйка опустила босi ноги на килимок i механiчно натягла пухкi капцi у виглядi капловухих собачок – подарунок тата. Потiм, слiпо витягнувши просто себе долонi з широко розчепiреними пальцями, впевнено попрямувала в коридор.

Зачувши незрозумiлий гуркiт, мати i батько разом вибiгли зi своеi спальнi й устигли побачити куцу кiску на ситцевiй спинi дочки та задне колесо велосипеда, що зникали за дверима квартири.

У пiд’iздi незадоволено застогнав потривожений лiфт.

– Куди? – пiдхопився Володимир Сергiйович. – Зараз одинадцята ночi!

– Мовчи, – рiзко осадила його мати. – Уперше в життi дочка йде на нiч iз дому. Їй двадцять два роки. Вона мае право на особисте життя! От бачиш: зняли вiнок безшлюбностi – вiдразу подiяло!

– Яке особисте життя в пiжамi? – заволав той, розлючений ii бабською маячнею. – Який вiнок?! На нiй же пiжама й капцi! І на велосипедi iздити вона не вмiе.

– О Боже! Вона лунатичка! – схопилася за серце мама i заволала: – Марiйко, дiвчинко, повернися!

Мати стрiмголов вибiгла на сходовий майданчик i, почувши, як лiфт iз брязкотом вiдчинився на першому поверсi, квапливо перегнулася через перила.

– Доцю! Донечко! – заволала вона, склавши рупором руки. – Донечко, що з тобою?! Повернися зараз же, чуеш!

Не розплющуючи очей, Марiйка стрiмко мчала на велосипедi по безлюднiй Уманськiй вулицi, не знаючи, нi куди вона iде, нi того, що вона взагалi iде кудись.

* * *

Зала клубу «О-йо-йой!» доброзичливо зааплодувала. У Дарини не було своiх пiсень, i ввесь ii широкий репертуар – вiд «Зачем ты дочку-воровку на свет родила?» до «Мой мармеладный, я не права» – було позичене з чужого плеча. Зате голос i темперамент у Дарини Землепотрясноi були своiми власними.

– А тепер, – жагуче заявила вона, – чи не пора нам потанцювати пiд найзабiйнiший хiт цього лiта.

Дiджей зрозумiв ii натяк i ввiмкнув мiнусову фонограму.

Публiка вдоволено загула. На сцену викотився балет – як данину сезоннiй модi вони вдало спорудили на цю пiсню окремий номер.

«Дети любят лимонад…» – замурчала спiвачка, i неждано ii серце радiсно заквоктало: Даринi здалося, що за восьмим столиком вона побачила знайому руду голову «продуктивного кавалера».

«Вiн чи не вiн? Якщо вiн, – це, вважай, доля. Нi, точно, вiн!» – подумала вона, i нетерплячi ноги звично понесли ii до сходинок в залу.