Меч і хрест

– Ти пам’ятаеш, що вона сказала нам?

– Що ми помремо перш, нiж ряба стане любою, а бiль згорить у вогнi, бо наш порятунок лежить там, куди нам немае вороття, – докладно вiдзвiтувала Ковальова.

– Ряба – любою? Тобто якою це?

– Тобто коханою.

– Тодi ми помремо ще не скоро, – оптимiстично пiдсумувала Дарина Чуб. – Хто ж рябу покохае? Хiба що за грошi. Але ж це не рахуеться… – Вона спантеличено почухала короткий нiс. – І з роботи мене поперли. А я ж там i жила, i харчувалася, вiдколи з матiр’ю посварилась, – додала вона роздумуючи.

 – Ось туди менi точно немае вороття. Гаразд, куди тебе вiдвезти?

– На Солом’янку. Якщо можна, – тривожно повiдомила ii Марiйка. – Я б i сама, тiльки я – ось… – Вона знiяковiло вхопилася за полу пiжами i зiм’яла ii в руках.

– А чьо, прикольна пiжама, тобi личить! Не комплексуй! Хто знае, може, тепер так модно? Гаразд, дитино, тримай… – Чуб, не роздумуючи, зняла з себе блискучий пiджак, який здавався катастрофiчно безглуздим у свiтлi раннього дня, що ледве вiдсвяткував шiсть годин од народження, i добродушно простягла його Марiйцi.

І хоча остання визнала, що це циркове вбрання ще страшнiше за ii горох, i в комплектi вони якраз являли iдеальну клоунську пару, вiдмовитися Марiйка посоромилася, боячись образити доброзичливу бiлявку в кращих почуттях.

– А велосипед? – сиротливо спитала вона, розумiючи, що вже спокушае ii терпiння.

– Ну, велик, пробач, я на мотузочку не потягну. Давай у кущi його заховаемо, там, у ямi. Потiм забереш… – Дарина нагнулася, щоб допомогти Марiйцi перетягнути уламки, i побiжно похвалила: – А ти вчора завивку зробила? Тобi класно!

Ковальова здивовано доторкнулася до свого волосся.

І виявила, здригнувшись, що ii голова, i без того очамрiла, розбухла вiд скуйовджених i непокiрних кучерiв, якi норовливо виривали на волю з розпатланоi кiски, яка ще вчора була маленькою та куцою, а тепер радiсно вилася до середини спини.

* * *

«Грак», якого Катя так вдало спiймала на перехрестi Володимирськоi та Великоi Житомирськоi, пiднявся з нею у квартиру i, на свое глибоке здивування, отримав од «повii в драних панчохах» обiцяну i бiльш нiж щедру нагороду.

– Може… – затнувся вiн, тоскно дивлячись на неi.

«Повiя» була неймовiрно гарною! Гарною до рiзi в очах! – саме це i змусило його приголомшено загальмувати машину, вiдразу забувши про всi справи та правила безпеки i гiгiени.

– Навiть не думай про це! – жорстоко обламала його Катя i зачинила дверi.

Їi морозило.