Меч і хрест

– А це моя мама, Ганна Миколаiвна, – завершила церемонiю знайомства дочка i, скориставшись загальним замiшанням, ввiчливо пiдштовхнула новоявлену подругу: – Туди, Дарино, прямо i праворуч.

Вiдконвоювавши випускницю Глiера до персональноi кiмнати, Марiйка по-солдатському швидко перевдягнулася за дверима шафи. І, змiнивши пiжаму на мiшкуватi джинси та сорочку тата, вужем прослизнула на кухню за життево важливим кофеiном.

Їй пощастило: чайник щойно скипiв, i це суттево скоротило термiн негайно вчиненого iй повторного допиту – з погрозами.

– Хто ця дiвчина? – голосно поцiкавилася мати, так, щоб ii запитання долетiло до спальнi дочки, де сидiла ця… Ця!!! (Із наступним словом мама поки ще не визначилася.)

– Моя знайома. – Марiйка квапливо дiстала фiлiжанки, щедро сипнула на денця розчинних кавових гранул i залила iх окропом.

– І давно ти ii знаеш?

– Не дуже. – Знайомство термiном менше доби цiлком пiдходило пiд це абстрактне визначення.

Мати пiдiйшла до Марiйки впритул, загородивши собою цукорницю.

– А хто ще був на цiй вечiрцi? Багато людей? – з натиском спитала вона.

– Нi… – Марiйка сильно сумнiвалася, що нiч, коли вона провалялася трупом бiля сходинок iсторичного музею, можна вважати вечiркою, а тим бiльше – «веселою».

– А хлопцi там були? – зацiкавилася мама.

– Нi, – з полегшенням вiдповiла дочка, позаяк цього разу говорила прямолiнiйну правду. – Тiльки самi дiвчата!

Зiгнувшись, вона все ж дотяглася до трiснутого фаянсового гриба з червоно-горохастим капелюшком i, спiшно кинувши в темну рiдину по двi ложки, згадала, що Дарина просила гiрку каву.

– Це що, був дiвич-вечiр? – розчаровано уточнила мати. – Що ж ви робили? – В ii голосi прозвучала негарна пiдозра. – І з якого дива, питаю, ти ii привела об’iдати нас? Це батькова кава! Ти на неi нi копiйки не заробила! Ти взагалi утриманка! Зрозумiла?

Пiдхопивши повнi фiлiжанки, Марiйка перелякано вiдчинила задом дверi й мовчки ретирувалася з поля бою, щоб тут же потрапити з вогню та в полум’я.

– Ну, ти даеш! – буркотливо зустрiла ii Дарина Чуб. – Батькiв зовсiм не виховуеш! Не можна iх так розпускати! Тобi ж не тринадцять рокiв, аби за кожну вiдсутнiсть звiтувати. І викручуватися зовсiм не вмiеш. І косметика по нулях!

Вона сидiла на стiльцi бiля пiдвiконня i, заглядаючи в старе, подряпане люстерко на металевiй пiдставцi, дiловито стирала з себе залишки гриму за допомогою вати i Марiйчиного «Дитячого крему».