Меч і хрест

Улетiвши до кухнi, Ганна Миколаiвна збуджено затопталася на мiсцi. Чоловiк повернувся з виклику о п’ятiй ранку i був утомлений i похмурий. Вiн прокинувся десять хвилин тому, хрипко запитав: «Марiйка вдома?», «Де була?», «З одногрупниками?» i, отримавши у вiдповiдь: «Так», «Каже, на вечiрцi», «Нi», присiк ii подальшi натякання про надiту на парi пiжаму i безвiсти зниклий велосипед нервовим: «Та помовч ти, Христа ради!» І тепер похмуро й мовчки дивився на екран чорно-бiлого телевiзора, чекаючи випуску новин i байдуже сьорбаючи свою каву з персональноi фiлiжанки з написом «Володя».

Ковтав i знову напружено зцiплював зуби, неначе у ротi в нього лежала якась в’язка важка злiсть, яку вiн нiяк не мiг запити.

Мати знала: в такому настроi його краще не чiпати. Але…

– Нi, ти мусиш мене послухати! – несподiвано заторохтiла вона, з ходу компенсуючи собi десять хвилин принизливого терпiння. – Вона твоя дочка! А ти знаеш, кого вона в будинок привела? Повii шмат! Патли, як у папуаски! Сережка в носi! А замiсть майки – лiфчик! І ще каже менi: «Я – спiвачка!» – верескливо-вiдразливо передражнила вона Дарину Чуб.

 – А Марiйка з нею заявилася така, що не впiзнати. Уся в кучерях i одягнена бiс його зна в що. А на вечiрцi тiй самi дiвчата були! Я вiдразу не допетрала… А виявляеться, он воно що! – Мати знизила голос до панiчного шепоту: – Марiйка наша – лесбiянка! Ти чуеш, батьку? Ось чого в неi мужикiв не було. А як зняли вiнець безшлюбностi, вiдразу й поперло. Господи, що ж це робиться, га? Може, назад його надiти?

– Іди геть вiд мене, Ганно, – вiдмахнувся Володимир Сергiйович.

 – Що ти верзеш? Слухати гидко.

– Я знаю, що кажу! – ображено верескнула мати. – Ти знаеш, чим вони там, в ii кiмнатi, займаються? Одна однiй пiд спiдницi у труси заглядають!

– Знову шпигувала! – розсердився Сергiйович. – Та вiдстань ти, нарештi, вiд дiвки! Усе життя ii мордуеш. Школу з медаллю закiнчила, в аспiрантуру йде, – а тобi все не так.

– Звичайно, – скипiла мама. – Вона твоя улюбленка! А ти спитай у неi краще, куди вона велосипед подiла? Мабуть, ця шльондра ii й намовила речi з будинку виносити.

– Та замовкнеш ти нарештi чи нi? – Батько голосно ляснув долонею по столу i загрозливо пiдвiвся на повний зрiст. – Веди ii сюди! Я сам iз нею поговорю! Все одно потрiбно…

Вiн не закiнчив пропозицii. І Ганна Миколаiвна вимогливо подивилася на нього, намагаючись визначити, який саме з ii аргументiв таки справив на нього потрiбну дiю.