Меч і хрест

Вибачте менi, дорогоцiнна Катерино Михайлiвно, але я мушу сказати вам надзвичайно важливу рiч. Ця книга практично безцiнна!

– І яка ж ii цiна? – конкретизувала Катя.

– Важко сказати вiдразу.

– Скажiть приблизно.

– Якщо це справдi та сама книга… – вона побачила, що на його чолi, що розгладилось, виступив холодний i жалюгiдний пiт, – навряд чи на територii Украiни знайдеться покупець, здатний сплатити ii iстинну вартiсть. Але за кордоном такi аматори е. Утiм, це, мабуть, не мае значення, оскiльки ii все одно не можна продати.

Згiдно з легендою, цю рiч неможливо вивезти з Киева.

– Ви глузуете з мене?! – спалахнула Катерина.

– Аж нiяк, – мовив вiн iз гiднiстю небiжчика в трунi. – Просто якщо це справдi та сама книга, яку згадуе професор Чуб, то це легендарна книга украiнських Киевиць, у якiй зiбрано всi язичницькi та пост-язичницькi обряди й заклинання. Це дуже давня й дуже страшна магiя роду, що почав свое iснування ще до заснування Киiвськоi Русi. В усякому разi, так написано у Чуба, – пояснив вiн тужливо.

 – Отож, звичайно, у свiтi знайдуться цiнителi таких раритетiв. А з-помiж них е i мiльйонери, i мiльярдери.

– Вона так дорого коштуе? – з неприязню зiщулилася Дображанська.

І думка, що зародилася в дiлянцi ii потилицi, сформувалася негайно в конкретне й неприемне запитання: «Вiн iз Ними заодно? Чи могли Вони розрахувати, що я вiдразу кинуся до нього? Так, легко!»

– На свiтi, голубонько моя, Катерино Михайлiвно, е чимало людей, що заграють iз сатаною, – озвався директор скорботно.

 – І деякi з них сповiдують цю релiгiю дуже серйозно. Думаю, рокiв сiмдесят тому вiдомий вам Адольф Гiтлер вiддав би за вашу книгу третину своеi краiни. Недаремно його прибiчники вивозили наш чорнозем вагонами.

– Чорнозем? – збентежив Катю такий нелогiчний перехiд на сiльськогосподарськi теми.

– Уся справа в землi. Так стверджуе Чуб… І такi, як вiн, будуть завжди.

– Так ви можете знайти менi покупця?

– У вас е потреба в грошах? – вiдчужено поцiкавився пiдкуплений директор.

Катя мовчки кивнула, чекаючи продовження.

– Але на таку угоду знадобиться багато часу, – понуро мовив Вiктор Арнольдович. – Крiм того, доведеться провести експертизу, щоб установити iстинний вiк книги. Що ж до ii достовiрностi в iншому планi, тут нам довiдок нiхто не дасть, але я впевнений.

– А чому, власне, ви так упевненi? – процiдила вона, через силу маскуючи гнiв.