Меч і хрест

– Тому, голубонько моя, Катерино Михайлiвно, – вiдповiв директор глухо, – що я знаю вас уже три роки. Досить добре, щоб зрозумiти: ви неймовiрно зайнята людина i нiколи не зубритимете напам’ять шiстсот сторiнок малозрозумiлого тексту тiльки для того, щоб посмiятися з такого старого, як я!

– Це не вiдповiдь, – спокiйно зауважила Катерина.

– Що ж, я дам вiдповiдь, – стомлено погодився вiн. – В описi цiеi книги у професора Чуба значиться, що iстинна Киевиця прочитае ii без зусиль, навiть якщо за волею долi вона народиться в чужiй краiнi й не буде навчена рiднiй мовi.

– Вiн простягнув iй барвисту брошуру й байдуже пiдкреслив нiгтем згаданий абзац.

– А що таке Киевиця? – вiдреагувала нарештi на незнайоме слово Катя.

– Киевиця, – ввiчливо пояснив директор, – походить вiд слова «Киiв» i означае – вiдьма. Я можу показати вам у словнику Даля.

– Не треба, – медоточиво сказала Дображанська. – Я вам вiрю.

* * *

Згусток маячного жару пiд Катиним чолом ставав дедалi тяжчим i гiршим. І в неi з’явилося безглузде почуття, нiби саме голова й заважае iй думати.

Але вона не здавалася. Нi!

Усе було сплановано ретельно i заздалегiдь! Вони пiдкупили ii секретарку або заступника й були детально обiзнанi з проблемами конкуруючого супермаркету. Їi пiдкуплений шофер спецiально проiхав косметичний салон. (А пiдкуплений булижник, – iронiчно засперечався з Катею ii здоровий глузд, – спецiально кинувся iй пiд ноги, щоб, спiткнувшись, вона уткнулася носом в обiцянку навести причину на заклятих ворогiв!) Але Катя тiльки рiшуче хитнула головою.

Можливо, «Центръ Старокiевскаго колдовства» був лише одним зi шматочкiв сиру в численних мишоловках, розставлених на ii шляху, i, якби не звернула вона туди, завтра отримала б цю книгу поштою у виглядi спадку вiд покiйноi бабусi…

А потiм, як Вони i прорахували, подалася б усе до того ж Арнольдовича, який мав вивести ii на наступного «гравця».

«Вони що ж, за дурку мене тримають?!» – невимовно образилася Катерина.

Але Катя дуркою не була – i тому не закричала, не затупала ногами i не закликала у свiдки продавцiв.

Невiдомий К. Д. напевно чекав од неi саме цiеi реакцii. Але вона його розчарувала. І, люб’язно погодившись iз пiдкупленим директором, що ii бабуся – вiдьма, а книжковий текст здатний мiмiкрувати на очах, залежно вiд того, чи вiдчувае вiн до тих, що читають, родиннi почуття, безпристрасно прийняла пропозицiю («враховуючи вашу потребу в грошах») зупинитися на тимчасовому компромiсному варiантi.