Постріл в Опері

 – Украiнське 8 Березня? Так це ще й шабаш? Щойно по телевiзору показували…

– Брикси – не всеукраiнське, а суто киiвське свято, – сказала викладачка. – У нiч на Петрiвки, напередоднi свята святих Петра й Павла, вiдьми з усiеi Украiни злiтаються до Киева правити свiй шабаш на Лисiй Горi. А слiпi жiнки – вiдзначають свiй «шабаш». Вiрнiше, святкували його до революцii. Киянки iздили на чоловiках верхи, в усiх смислах: запрягали iх у брички й сани, примушували готувати, прати, а самi напивалися й нагулювалися на рiк уперед.

– Їздили верхи? – Чуб зрозумiла, що робила теледiвчина в мiнi – воскрешала дореволюцiйнi традицii! – Як вiдьми? Я вза-агалi гадаю, вiдьми – тi самi амазонки. І ми, й вони сильнiшi за чоловiкiв. І ми, й вони – вiльнi. І ми, й вони – iздимо верхи, тiльки вони на конi, а ми на мiтлi. А вiдьмацька мiтла – вза-агалi стовiдсотковий фалiчний символ. І Фрейд би точно зi мною погодився!

Але Зигмунда Фрейда у Вежi не знайшлося, i цю цiкаву, зворушливу й класну тему нiхто не пiдтримав.

– Брикси мають якесь вiдношення до справи? – поцiкавилася Катя.

Василиса зiтхнула:

– Нiякого. Якщо не брати до уваги того, що Головних шабашiв року всього три. Перший – 1 травня на Вальпургiеву нiч, ii вiдзначають вiдьми всього свiту. Другий, як ви знаете, з 6-го на 7 липня, в нiч на Івана Купала. Третiй – 12-го, в жiночий день.

– Сьогоднi 9-те! – пiдвела брови Катя. – За два днi? І це реально?

– Цiлком реально, – сказала Василиса Андрiiвна. – Суд над вами вiдбудеться за два з половиною днi.

– Але ж Килина вiддала владу сама! Нам! – Суд, призначений на пiслязавтра, справив враження навiть на Чуб.

– Це так. – Вася заклопотано поправила бюст. – Але Акнiр сказала вам правду. Існуе закон. Киевиця мае передати владу вiдьмi по кровi. Найчастiше нею бувае дочка або родичка. Але спорiдненiсть – не обов’язкова умова. А от вiдьмацька кров – обов’язкова. Хоча цiлком може бути, у вашому роду теж були вiдьми? – Василиса Андрiiвна з надiею подивилася на Трьох.

– Менi нема в кого питати. Моi батьки померли. Я з тринадцяти рокiв виховувалася в прийомнiй сiм’i. Спiвчуття ненавиджу! – зрiзала Катя.

– А мiй дiдусь Чуб написав цiлу книгу про вiдьом, – повiдомила Даша.

– Гаразд, – позитивно оцiнила творчiсть Дашиного дiда Голова киiвських вiдьом. – Тобто книга сама по собi нiчого не означае.