Високі тіні

Здавалося, його жорстокi очi виблискували, як у хижака, а посмiшка нагадувала звiриний вищир.

Раптом почувся свист гальмуючих шин, i у вiкна вiтальнi вдарило свiтло фар. Незваний гiсть сполохав вбивцю, i той миттю зник у своiй тiнi, що висiла на стiнi #769;. Почулися квапливi кроки, але Власта нiкого не побачила, оскiльки втратила свiдомiсть.

Природно, нiхто не повiрив ii словам. І навiть Лучезар вважав, що все, побачене нею тiеi митi – захисна реакцiя мозку на жорстоку реальнiсть.

– Може бути, вiн правий, – прошепотiла Власта, вириваючись iз похмурих лабiринтiв своiх думок.

Вона помiтила, що в кiмнатi посутенiло, i поквапилася увiмкнути нiчник, що стояв на тумбочцi бiля лiжка. Вiдтодi Власта боялася темряви. У грi тiней iй увижалися чорнi руки, що повзуть, аби вбити ii.

На очi набiгли сльози, вона витерла iх рукавом i поклала голову на подушку. У ii поле зору потрапив бiлий плюшевий зайчик. Вона схопила його за вухо i притягнула до себе. Обнявши м’яку iграшку, Власта скрутилася бубликом i закрила очi, намагаючись заснути.

З-помiж усiх дiтей у Вовчому домi, тiльки в неi була окрема кiмната, – ще один привiлей, яким вона була зобов’язана брату.

Лучезар поставив машину в гараж, дiстав iз багажника сумку i попрямував у дiм. Старовинний пiдлоговий годинник у параднiй залi показував по першiй годинi ночi. У тишi його кроки вiдлунювали коридорами старого особняка.

Пiднявшись на останнiй поверх будiвлi, Лучезар занiс сумку у свою кiмнату i, не затримуючись, попрямував у кiнець коридору.

Тихо й обережно вiн зайшов в останню кутову кiмнату, у якiй на двоспальному лiжку спала Власта. У нiчному напiвмороцi ii гладенька шкiра здавалася мармуровою. Довгi, злегка виткi кучерi вiялом лежали на подушцi. Вiд коренiв i до вух ii волосся блищало рiдним вiдтiнком – холодним попелясто-русявим, а нижче воно було недбало пофарбоване в чорний колiр.

Кiлька хвилин Лучезар милувався гарним обличчям своеi молодшоi сестри, а потому лiг поруч iз нею.

Власта завовтузилася щокою по подушцi i сонно розплющила вii. Побачивши брата, вона ласкаво усмiхнулася i, наблизившись до нього, тикнулася лобом йому в груди.

– Я страшенно скучила, – нерозбiрливо прошепотiла вона.

Лучезар обiйняв ii i вiдповiв:

– І я скучив за тобою. Спи спокiйно. Я буду поруч.

Зранку в дверi голосно постукали. Власта незадоволено замугикала, сильнiше скрутилася клубочком i накрила голову плюшевим зайцем.