Царський пояс

– То чому не перейдете у село, до заможних господарiв, де водиться i пшениця, i пашниця? – змiнив чоловiк тему.

– Не у моiй волi покинути ваше обiйстя, – пискнула миша. – Мушу охороняти дверi, що ведуть до Скiфii. Шлях у той далекий край пролягае над кручею i саме пiд вашою хижкою.

– Хо-чу в Скi-фi ю! Хо-чу в Скi-фi ю! – скандував Мишко.

Хлопчика розпирало вiд бажання побувати в загадковiй Скiфii. Якщо дорослi й надалi впиратимуться, то вiн не витримае, лопне, як мильна бульбашка.

Остап гримнув на нетерплячого сина:

– Не заважай розмовляти.

І знову до хвостатоi:

– Чи зможемо ми повернутися пiсля мандрiв до своеi хати?

– Клопоту з поверненням, Євстахiю, не матимете. Для цього досить дмухнути на перстень i сказати два слова: «Хочу додому». Я миттево з’явлюсь – i приведу вас сюди.

Родина повеселiшала. Остап нiжно запитав дружину:

– Марiйко, ти готова мандрувати?

– Так, згодна, – стримано вiдповiла жiнка.

Насправдi, Марiя неймовiрно зрадiла. Нарештi з’явилася нагода вийти з кошлатоi оболонки.

Панi на хвильку зажмурилася. Бачила себе молодою, красивою. Їi шкiра гладенька, мов оксамит. Без жодного противного волоска.

Господар у повнiй тишi виголосив:

– Друзi, вирушаемо в далеку дорогу, до далеких родичiв.

– Ура! – кричав безмежно щасливий Мишко.

Довга дорога до пращурiв

Дорога до пращурiв пролягала пiд землею. Євстахiй iз Марiйкою ii зразу пригадали. Вони пленталися за хвостатим поводирем мовчки. Час вiд часу оглядалися назад. А коли дiйшли до розвилки, то нервували.

Хвилювання батькiв помiтив навiть безмежно щасливий Мишко. Хлопчик теж переживати. Але з iншоi причини. Вiн боявся, що батьки передумають i повернуться додому.

Миша взяла праворуч. Дорослi полегшено зiтхнули. Здивований хлопчик глянув на батькiв. Євстахiй байдуже кинув:

– Ми з Марiйкою ще до твого народження тут мандрували. Бачили трьохголового песика, схожого на бичка-третячка. Песик нас радо зустрiв.

Мишко дзвiнко смiявся.

– Хiба собаки трьохголовими бувають? Вигадуеш, татку.

– Той екземпляр був останнiй. Гадаю, його чучело виставили в природничому музеi столицi.

Мишка батькова розповiдь розвеселила. Вiн пiдскакував. То переганяв батькiв, то вiд них вiдставав. Потiм доганяв i знову переганяв.

Тим часом миша бiгла вперед i не оголошувала перепочинку. Малого втомила безперервна ходьба. До того ж вона вiдбувалася у закритому просторi. На очi допитливого хлопчика не потрапила жодна комаха, жучок чи кажан.