Царський пояс

Вiд гучного хропiння господаря задзвенiли у благеньких рамах шибки. Миша вибiгла зi схованки i переможно блимнула оком. Хутко забралася на лiжко, де неборака спав мертвецьким сном i давай чикрижити його розкiшну руду бороду. (У бородi, яку Євстахiй нiколи не пiдстригав, крився його хист вiщувати.)

Наступного дня сiльський пророк упевнено займався своiм. От тiльки казав вiн все навпаки.

Наприклад, червонощокiй удовi напророчив, що третього дня ii душа вiдлетить у кращi свiти. Вдова пророкуванню не зрадiла. Краяни теж зi страхом чекало невтiшноi звiстки.

Вдова не вiддала боговi душу нi третього дня, нi четвертого. А п’ятого ii провiдав давнiй вусатий приятель. Вiн небогу заспокоiв добрим словом. Щоки у жiнки ще бiльш побуряковiли. Молодята побралися i зажили у мирi й злагодi. Ось так.

А з Марусею, сиротою, сталося щось зовсiм не зрозумiле. Дiвчина тихо собi сидiла разом з усiма – чекала «прийому» до знахаря. І була сумна-пресумна (усi потiм згадували). А вийшла вiд нього зовсiм iншою. Не йшла, а нiбито пливла над землею.

Бачили ще дiвчину бiля криницi. Набирала Марусенька воду, розказували, i душевно спiвала. Треба сказати, що голос у Марiйки надзвичайно красивий – чистий i переливчастий. Пiсля того дiвчини вже нiхто не бачив. Неначе крiзь землю провалилася.

Селяни вирiшили, що то недобрi витiвки ворожбита. І через це його негайно треба вижити з села.

Бiля скособоченоi хатини зiбрався шумливий люд.

– Ти – брехун! – кричали. – Недобрий чоловiк! Причину нам робиш! Забирайся геть! Якщо не пiдеш, то спалимо твое кубло.

Хтось пошпурив великою грудкою в старi дверi.

Євстахiй так злякався, що до вечора надвiр не виходив. Лежав з рушником на лобi й жалiсно стогнав. А ще вiн гарячково думав. І таки дещо придумав.

… Коли за вiкном стемнiло, а на небi закружляв рiй жовтих джмелiв, з хатини, що над кручею, боком вислизнув чоловiк. У мертвотному мiсячному сяйвi блиснуло лезо сокири i довгi цвяхи. Чоловiк позабивав дошками вiкна i дверi. Сумовитим поглядом окинув зорi i повний мiсяць.

Тяжко зiтхнув, адже прощався з ними назавжди. Вилiз на дах. Через дiрку в солом’янiй покрiвлi вiн проник в свое житло. Пiсля того на свiт бiлий уже не виходив.

– А наш ворожбит того – зiбрав манатки iчкурнув, – радiли селяни.

У царствi Аiда

А що ж Євстахiй? Що з ним? Не переживайте. До мудрого чоловiка долю завжди милостива. Наш Євстахiй лежить на диванi, жуе цукровi пряники i гортае аркушi книжок. Добре жилося i хвостатiй.