Царський пояс

Їi вже не ганяли чужi коти та собаки. У хатi мертва тиша, а рiзних круп i борошна скiльки, що стелю пiдпирають.

Як то частенько бувае i серед людей, ситне i безтурботне життя розслабило зубату. Вона втратила пильнiсть i потрапила на очi господарю.

Євстахiй зблiд, коли побачив мишу. Тупотiв ногами, тряс сердито кулаками:

– Звiдки ти взялася? – присiкувався до гризуна. – Переведеш усi моi продукти. Що iстиму взимку? Сконаю вiд голодноi смертi.

Миша смiливо вiдповiла:

– Не переживай, господарю.

Круп i борошна у нашiй господi бiльше, нiж потрiбно для двох.

Чоловiк, звичайно, нiчого не розiбрав. Але його обурила поведiнка хвостатоi. Вона не втекла, як належить шкiдливому гризуну. Навпаки, звелася на заднi лапки i оце пищить. Що? Його, господаря, лякае? Однозначно, ii треба зловити.

І тут почалося! Євстахiй поперевертав стiльцi, вiдра, кухлики, горщики. А коли пробiгав повз дверi, то перетнув смарагдовий промiнь (вiн пробивався крiзь щiлину в старих дверях). Мить – i Євстахiй вже крихiтний чоловiк.

Гасае за хвостатою i не пiдозрюе, що маленький. Миша шугнула в нiрку, а Євстахiй, звичайно, слiдом.

Чоловiк озираеться. Де миша? Нема, кудись здимiла. Сам же вiн у тунелi, якому кiнця-краю не видно. Дивина! Раптом до слуху чоловiка долинула журна пiсня. Спiвала дiвчина. Голос ii нiбито знайомий: чистий та переливчастий.

Євстахiевi ноги самi зiрвалися з мiсця. Вони несли його прямо на голос дiвчини, що красиво спiвала. Бiг Євстахiй, бiг i добiг до розвилки.

Далi дорога розходилася лiворуч i праворуч. Чоловiк прислухався. Пiсня кликала з лiвого боку.

Вiн iде, iде. Вже й почав накульгувати вiд утоми. Хотiв присiсти, щоб перепочити. Та пiсня обiрвалася. Шлях чоловiковi перетнула мерехтлива завiса. Вона швидко мiняла колiр. Ставала то червоною, то оранжевою, то жовтою, то зеленою, то голубою, то синьою, то фiолетовою. Євстахiй устромив ногу в мерехтливу завiсу. Потiм другу. «Ой!» – верескнув. Але вiдступати було пiзно.

Перед ним стояло чудовисько.

Велике i кошлате. На товстеннiй шиi погрозливо хиталися три собачi голови. На iхнiх загривках кублилися довгi пейси. Хвостище загнутий, як каналiзацiйна труба. На його кiнцi вогнем дихала пащека.

Бiдний чоловiк в смерть злякався. Повiльно сповз i простягся на вологiй землi.

Псяра обнюхав Євстахiя липкими носами. При цьому хитав хвостом-драконом. Зрадiв зустрiчi з чоловiком? Та чомусь утратив до нього iнтерес – уклався спати.