Царський пояс

– Хiба можна ходити в гостi до тих, хто помер. Та ще й так давно.

– Ми, мишi, нiколи не брешемо, – пхикнула сердито мишка. – Я маю ключ вiд дверей, якi ведуть у Скiфiю. Ключик менi перейшов у спадок вiд моеi бабцi. У бабцi були розкiшнi довгi вуса. Вона чула кота за трьома дверима. Ну, де твiй язичок?

Миша висипала хворому на язичок солодкi палички зi скляного рiжка.

Хлопчик смакував лiками, а миша нахвалялася:

– Я нарвала скiфськоi трави з корiнцями, пiдв’ялила ii на сонцi, висушила i подрiбнила. Потiм зiбрала у чарiвний рiжок i принесла тобi.

Рiжок я поцупила зi столу вождя скiфiв, якi себе називають кривавими.

– А ти могла б вилiкувати скiфською травою мою маму? Вона завжди в хустинцi. Соромиться вiдкрити обличчя. Воно в матусi кошлате.

– Нi, Мишенятку, панi Марiю не вилiкую.

– Чому?

– Перед скiфською травою не всi хвороби вiдступають. Ой, дещо згадала. Я чула, що в самiй Скiфii лiкують усi болячки. Мишуню, твоiй матусi неодмiнно треба в Скiфii побувати.

– Хiба люди можуть мандрувати у минуле.

Наприклад, у Скiфiю?

– Твоя правда, любий хлопчику. У минуле людям дорога закрита. Навiть не всi моi родичi вхожi в давнiй свiт.

Мишко похнюпився. Миша рiшуче розправила лапкою вуса. Пискнула:

– Менi розповiдала бабуня, а бабунi – ii бабуня: у твого тата е чарiвний перстень. Його носив у давнину якийсь скiфський вельможа.

Хлопчик безнадiйно махнув рукою.

– Татко мае перстень. Але вiн старий i негарний. Нiяких чудес вiн не творить…

– Нинi, у двадцять першому столiттi, перстень мертвий.

Але в Скiфii вiн оживе. Завдяки персневi ваша родина побувае у Скiфii. Звичайно, якщо твоi батьки того захочуть.

– Там вилiкують мою маму?

– Неодмiнно вилiкують. У Скiфii всi болячки вилiковують, – запевнила хлопчика миша.

На пiдтвердження своiх слiв вона крутнула хвостиком.

Миша вмовляе родину Євстахiя вiдвiдати родичiв у Скiфii

Вранцi дванадцятого дня Михайлик вискочив iз постелi. Марiйка остовпiла.

– Не вiрю своiм очам. Синку, ти здоровий? І це без лiкiв, без уколiв? Тьху! Тьху! Тьху! Щоб не зурочити.

Хлопчик хвалився матерi:

– Мене лiкувала миша. Миша приносила зi Скiфii чарiвну траву. Уночi, коли ви з татком спали, вона мене лiкувала. Скiфська трава солодша за халву.

Марiйка зiтхнула. Що на це скажеш? Дитина пiд час хвороби марила. От i ввижалася iй миша. Виздихали б вони всi до ноги.

Тим часом хлопчик вмився, причесав русявого чубчика, який за час хвороби не байдикував, а тишком-нишком рiс.