Залізна шапка Арпоксая

Правда, Мишко, мiг дещо пригадати. Примiром, тато радив цьому лiтньому чоловiковi вiдвiдувати вечiрню школу. Тодi Еколог категорично сказав: «Позно, Яковичу, позно. Старого пса не навчиш скакати через шворку».

– Про Пiвденний Буг знаете? – бадьоро запитуе дiтей Остап Якович.

– Знаемо!!!

– От за Первомайськом, у Доманiвському районi, можна побачити те живе диво.

– Дiйсно, вiд Кривого[2 - Дiя вiдбуваеться в селищi Криве Озеро Миколаiвськоi областi.] не далеко, – пiдтвердив Мишко.

– Одного разу татка викликали до Первомайська i вiн узяв мене з собою.

Увiмкнув мигалку. На мiлiцiйнiй машинi до мiста приiхали за пiвгодини, – поважно пригадував Петрусь.

Еколог чухав лоба пiд козирком кашкета. Лице його прояснiло, макароннi зморшки розгладилися. Чоловiк змовницьки пiдморгнув дiтям. Вигукнув:

– Люди! Чого, скажiт, не махнути на Бух? Га? Жара спадае. Мо й, поiхали!

Таемниця родини Остапа Яковича

– Що значить «махнути»? Куди? – перепитала господарка, що вiдлипла вiд спинки сидiння.

– Та туди ж… На Бух.

Ви вже у курсi дела, Онисiвно, – знiтився Еколог.

Марiйка збиралася щось гостро вiдповiсти. Але Остап Якович рiшуче сказав:

– Гарна iдея. Поiхали!

– О, ми поiдемо на Буг! На Бузi е пороги! – вигукувала Катруся.

Вона пiдстрибувала i плескала в долонi. Мишко витрiщив вiд несподiваноi радостi очi. І лише Петько не знав як йому бути – усе сталося надзвичайно швидко.

– Автомобiль на ходу. Днi нинi найдовшi, – продовжував дiловито Остап Якович.

Глянув на дружину, що хмурила шовковi брови, трiшки тихiше запитав:

– Марiйко, ти ж не проти вояжу?

– Чого ж? Вiдвiдайте заповiдник.

Дiтям потрiбно у парку побувати. До того ж i дорога не далека.

– Тодi, того, – метушився Еколог. – Ладнаймося в дорогу. Онисiвно, ви знаете, шо в таком случаi берут.

– Не переживайте. Бутерброди з шинкою приготовлю. Для всiх вистачить. Але з вами не поiду, – трохи ущипливо вiдповiла «Онисiвна».

– Оце сказали…

– Я на службi. А не так, як дехто, – в центрi зайнятостi отримуе грошi… До вечора повинна не в одну хату зайти.

Рознесу хворим лiки, декого iн’ектую…

Еколог iз розумiнням хитав головою.

Тим часом дiти торжествували. І, звичайно, не тому, що трохи занудлива Мишкова мама не поiде з ними. У момент радiсноi кульмiнацii, апофеозу i загального торжества сталася прикрiсть, яка у зародку могла знищити «гарну iдею». Мишко, переповнений радiстю, поперхнувся. А потiм два рази кашлянув.

Марiйка, поки син кашляв, заклякла.