Залізна шапка Арпоксая

В альтанцi запала гнiтюча тиша. У кущах тонко сокотiв пiвень. Ряба курка теж обiзвалася. Еколог насварився на курей: «Киш! Виздихали б ви!» У вiдповiдь пiвень загорлав. Треба сказати, що свiйськi птахи, на вiдмiну вiд Еколога, знали таемницю своiх господарiв. Вони щиро спiвчували Мишковi.

Таемниця родини Остапа Яковича виглядала, як для стороннього чоловiка, прозаiчно. Марiя, що трусилася над своiм одиначком, крихiткою, золотим хлопчиком, оберiгала його вiд протягiв, наврочень, перегрiвiв на сонцi та охолоджень узимку, коли отримала диплом медпрацiвника, перетворилася на хатнього Цербера.

Аби могла, вона водила б одинадцятирiчного парубiйка в костюмi космонавта. А для бiльшоi певностi ще й наклала б йому на голову скафандр. Тодi б точно знала, що вбереже його вiд пiдступних вiрусiв, мiкробiв та всякоi зарази. І ось вiн кашляе.

Марiйка оговталася. Наразi впадала бiля сина. Мацала йому лоба, зазирала в очi. Уважно оглянула язика. При цьому велiла сказати «а-а-а!».

Чужий чоловiк, звичайно, проблем Остаповоi родини не знав.

Доброзичливо зауважив:

– Онисiвно, брось беспокоiтися. Лiто, сонце шкварит. Яка простуда?

Панi фельдшерка ще тiснiше стягнула шовковi брови. Вона рiзкими рухами струшувала термометр. Петько ехидно посмiхався. Закинув у рот чорну насiнину соняшника i пiдпихав ii язиком до рiзцiв.

Еколог наполегливо вмовляв господарку:

– Онисiвно, та не смiшiт курей, шо в кущах. (Кури хором кудкудакали.) Дитина зрадiла… Ну й, iзвесное дело, бухикнула.

– Не заважайте, – рiзко сказала Марiйка.

Вона вже вкладала у вуха гумовi трубки вiд апарату, яким вимiрюють артерiальний тиск.

Еколог сплюнув. Вiн то пiднiмав, то опускав вузькi плечi. Вголос роздумував:

– Шоб оце влiтку мордувати хлопця. Та вiн же в будущому солдат, защiтнiк отечества. А захоче – стане мiлiцiонером. Охранятиме спокойствiе граждан. (Петько випнув нижню губу, до якоi прилипла чорна лушпинка.) Хлопця, наоборот, треба закаляти. Холодною водою обливати. Он слухав по радiвi про Суворова.

Олександр Васильович хирлявим, слабеньким хлопчиком рiс. А обливався, робив хвiзичнi упражненiя i…

У Марiйки, що змотувала трубки, лопнув терпець. Не дивлячись на гостя (його, до речi, не запрошували), рiшуче мовила:

– Вашi повчання недоречнi. Мишко нiкуди не поiде. Вiн залишиться вдома, зi мною. О, згадала: вчора у нього хитався зуб. Будь-якоi хвилини може заболiти. Дитину треба вести до стоматолога, а не хтозна-куди… До якоiсь Мiгii.