Неперебутнє

А грузинський класик зайшовся гомеричним реготом:

– Ну й хлопцi, ну й молодцi! Такi ж, як у нас…

А тут якраз почав промовляти Олесь Гончар, нiби кинувшись на виручку Тельнюковi, а ще пiзнiше дружний гомiн покрив усе довкола i нас iз Станiславом, котрий не мiг приховати нiяковiсть за чесно мовлене слово.

Мiг би й чаю випити

Украiна готувалася вiдзначати 100-лiття Володимира Маяковського. В тi часи iм'я пролетарського трибуна було серед обов'язкових комунiстичних фетишiв, отож i рiзнi заходи, пов'язанi з ним, набирали державноi ваги.

Киiв теж створив ювiлейну державну комiсiю, очолив ii поет-академiк Микола Бажан, всю чорнову роботу по пiдготовцi поклали на мене, надавши статус вiдповiдального секретаря скорiше не через мою особливу любов до «глашатая революцii», а як працiвника апарату Спiлки письменникiв.

Вiдомо, що Микола Бажан пiсля нетривалого головування в письменницькiй громадi впродовж багатьох рокiв принципово тримався осторонь життя колег, а тому вибiр ЦК компартii був дещо несподiваним.

Та нiкого з керiвникiв Спiлки особливо не питали, тим бiльше що iдеологiею почав займатися горезвiсний Маланчук.

Проте Спiлка практично розробляла план заходiв у вiдсутностi голови комiсii, що очолював тодi Украiнську Радянську Енциклопедiю й навiть не подумував переступати порiг особняка на нинiшнiй Банковiй, 2. Нарештi всi офiцiйнi папери були виробленi, i тодiшнiй вiдповiдальний секретар Спiлки Павло Загребельний, хитрувато усмiхнувшися, поклав передi мною простеньку акуратну папку й наказав:

– Зв'яжися з Бажаном та занеси папку, хай пiдпише всi документи, бо сусiди (себто ЦК) спокою не дають…

Того дня я настiльки закрутився, що не встиг добратися до УРЕ.

Зате встиг домовитися з Бажаном про зустрiч наступного дня.

Сказати, що перше офiцiйне побачення з метром лiтератури мене особливо хвилювало, було б неправдою. Ну, майстер холодних гранiтних катренiв, у яких вiдсутнiй дух Украiни, обвiшаний найвищими вiдзнаками й не тяганий по чекiстських пiдвалах – i тiльки.

Отож я спокiйно пiднявся зранку, постукав у дверi свого сусiди й доброго побратима Вiктора Кочевського й ми неквапом почвалали до УРЕ, аби згодом добиратися на роботу в Спiлку. Я обережно притискав до себе портфель iз офiцiйною папкою, Вiктор Васильович за звичкою i цього разу обiйшовся без особливих паперiв. Йдемо собi, жартуемо, настрiй гарний.