Неперебутнє

Треба було розробити письменницькi маршрути областями Украiни, погодити списки гостей, уточнити графiки iх перебування з мiсцевою владою, пiдготувати видання серii грузинських книг в украiнському перекладi. Зрештою, весь обсяг оргзусиль може уявити тiльки той, кому доводилося самому впрягатися в плуг. А з грузинськими майстрами слова склалися особливо теплi довголiтнi стосунки, тож кожному, починаючи з Олеся Терентiйовича, хотiлося, щоб десять майбутнiх днiв стали справжнiм святом.

Делегацiя наших побратимiв була справдi поважною – живi грузинськi класики зголосилися прибути до Украiни.

Навiть патрiарх Константiне Гамсахурдiа вирiшив забути про старi лiта й прилетiв до Киева разом iз родинною свитою.

Нарештi позаду традицiйнi органiзацiйнi клопоти, i Олесь Гончар пiсля урочистого вiдкриття декади запрошуе численне лiтературне товариство на прийом до ресторану «Млин». Стоiть вiн i нинi в мальовничому куточку острiвного Киева, хiба що нинiшнiм письменникам туди закритий доступ через зубожiння.

Автобуси, легковi автiвки вирушають вiд готелiв та Спiлки, ми зi Станiславом стежимо, щоб нiкого iз запрошених не забули, нарештi вскакуемо в останне авто й поспiшаемо до гурту. А в вiдкритих верандах ресторану вже всi за столами, чекають вiтального слова голови нашоi письменницькоi Спiлки. Ближче до виходу бачимо столик, за яким залишилися вiльними двое крiсел, на двох iнших сидять i перемовляються сивочолий Олександр Корнiйчук i дебелий з виду видатний грузинський поет Карло Каладзе. Ми вже встигли просто влюбитися в Карло Ражденовича за його дотепнiсть, глибокi знання лiтератури, дитинну довiрливiсть. Не довго роздумуючи, ми рушили до вiльних мiсць, оскiльки всi iншi були давно окупованi.

Каладзе привiтно посмiхнувся, вслухався в стриманий гомiн веранд, вiдкинувся на спинку крiсла й несподiвано повернувся до Корнiйчука, що саме протирав хусточкою окуляри.

– А скажи менi, Сашко, як ти з молоддю?

– Про що мова? – у свою чергу спитав Корнiйчук.

– Ну, з лiтературною молоддю. Знаеш, скрiзь iз нею тертя в нашого поколiння.

Маститий драматург зиркнув на нас iз Станiславом i повiльно проказав:

– Знаеш, Карло, на ноги нiкому не наступаю.

І тут несподiвано пiдскочив за столом Станiслав.

– Зате на горло наступаете!

Менi здалося, що зараз станеться щось страшне. Тельнюк, випаливши таке звинувачення, зблiд i нагнувся над столом. Корнiйчук зацiпенiв вiд несподiванки.