Неперебутнє

Праця, скажемо так, гамiрна, насичена рiзними подiями, зустрiчами з людьми. Отож було не до спокiйних посиденьок в кабiнетi. Тiльки й тих днiв на родину, коли у вихiднi сiдаеш в електричку та й мчиш на рiдний Нiжин набратися духу.

Але й там, у провiнцiйному мiстi, спокою в тi семидесятi роки не було. Ледве не запроторили в каземат талановиту викладачку-патрiотку Лесю Коцюбу, повтiкали до Киева спочатку Дмитро Наливайко, а згодом «нацiоналiст» Григорiй Аврахов. Це було на слуху, але ж подiбнi процеси вiдбувалися i в студентському середовищi, хоча якогось розголосу не було.

Та якось ранньоi пори прочинилися дверi мого тiсненького помешкання в Спiлцi письменникiв i на порозi вирiс високий стрункий чорнявець iз коротко пiдстриженою чуприною. Молодiсть випирала з нього, але очi свiтилися якимось зачаеним смутком. Гiсть назвався Олександром Самiйленком iз Нiжина, Сашком, який нинi навiдуе нашу лiтстудiю. Я запросив його до столу, а сам почав пригадувати, хто ж iз землякiв казав про талановитого поета, рядки вiршiв якого ходили по руках серед студентiв.

Зав’язалася спогадальна розмова, називалися iмена викладачiв, якi ще працювали в нашому вузi. І тут несподiвано Олександр знiтився, побагрянiв на виду й ледве не впав обличчям на стiл. Я розгубився такiй перемiнi, але дiждався, коли юнак сам розкриеться. І вiн ледве не прошепотiв:

– Менi соромно признатися вам, але я стукач. Вони змусили мене стати ним, тi нещаднi чекiсти. Тепер менi соромно глянути в очi кожному в нашiй студii. Я поважаю вас, а тому й вирiшив покаятися в сподiяному.

В Нiжинi нема кому…

І повiльно пiдвiвся, i рушив до дверей. Я теж розгубився на мить, але потiм кинувся навперейми, вiдчуваючи, що не випущу розтерзаного несправедливiстю юнака зi стiн, бо чогось же вiн приiхав шукати в них. Ледве всадив на мiсце i змовк проти нього, ждучи, коли бажання сповiдi прорве загату таемничостi.

І це сталося буквально через кiлька хвилин. Самiйленко через силу, то пориваючись угору, то ледве не ховаючись пiд стiл, виклав свою печальну iсторiю…

Пiсля сiльськоi школи вступив вiн до Нiжинського педiнституту на фiлологiчний факультет, бо вже пробував своi сили в поезii.

Може, й сам дух Миколи Гоголя кликав його в старi стiни, де нiколи не вмирав дух вiльнодумства. Потягнувся до лiтстудii, став одним iз ii найталановитiших членiв. Це й привернуло до нього особливу увагу пильнувачiв державних пiдвалин, якi використали всi легальнi можливостi впливу на несформовану натуру.