Неперебутнє

Нiколи не пiдвищував голос, старався вимовляти росiйськi слова так, щоб я мiг уловити хоч якийсь змiст, а iх же, тих слiв, було в нього не густо, та я зрозумiв нiмця вiдразу, коли вiн, насьорбавшись хмiльного питва, раптом почав махати руками й журно примовляти:

– Іх бiн орднер, учитель. У фатерлянд е чотири кiндер. Вiйна погано.

І знову тягнувся до склянки, i пiд кiнець, коли пляшка ставала порожньою, клав голову на невиробленi руки на столi й гiрко стогнав. А то бувало, що й кричав у гнiвi на всю хату, аж розлуння розносилося по сусiднiх дворах:

– Гiтлер капут! Гiтлер капут!.

.

А тодi пiднiмався, брав тебе на руки, пригортав до грудей, далi пiдкидав пiд стелю й весело ловив, наче ти був його сином. А то ще брав якийсь пакунок iз посилки, дiставав iз обгортки цукерки з галетами i давав тобi. Мало того, так ще виходив на вулицю, згукував малишню й тицяв небувалi гостинцi. А далi сiдав десь пiд кущем i мовчки плакав.

Так би i сходило йому все з рук, якби не сусiд-полiцай. Видно, сволота, чув не раз оте «Гiтлер капут» та й донiс властям.

Наприкiнцi лiта прихурчала в наше село велика крита машина, висипали з неi нiмцi в мишиних мундирах, заскочили в наш двiр. А тут мiй нiмець назустрiч. То вони накинулися на нього гуртом, збили прикладами й поволочили безтямного до машини, вкинули в кузов та й покурiли на Лосинiвку. Так i слiд пропав по доброму чоловiковi, який так любив тебе чукикати…

Пiсля тiеi батьковоi розповiдi я нарештi зрозумiв, звiдки й коли з'явилося в менi вiдчуття польоту.

А що подарував його менi нiмець-окупант, то вiн виявився на три голови вищим гуманiстом за нашого сусiда- полiцая, який продавав i чужих, i своiх. Отож, як мовиться, у кожноi людини свiй полiт.

Я прийшов здаватись

Лiтературна студiя Нiжинського Гоголiвського вузу – явище унiкальне. І не тому, що свого часу я теж ходив на ii гамiрливi засiдання – з неi у свiт широкий вилетiв не один десяток талановитих майстрiв слова. Був серед них i Олександр Самiйленко – на диво талановитий вiд природи поет, якому доблеснi чекiсти пiдрiзали крила ще на злетi…

Це було вже геть пiзнiше вiд тих днiв, коли ходили на пораду до керiвника студii Дмитра Наливайка ми з Євгеном Гуцалом, Володимиром Морданем та iншими молодиками, яким кортiло чимскорiше осiдлати Пегаса.

Зигзаги долi привели мене нарештi в вишуканий особняк Спiлки письменникiв Украiни на посаду директора цього будинку з пiврiчним перiодом владарювання.