Цифровий, або Brevis est

Його однокласники курили на лавi, нi вiд кого не ховаючись, на землi стояли порожнi пляшки з-пiд пива. Вiн попрощався й, не озираючись, поспiшив до метро.

Дуже зручно – всього одна зупинка вiд дому. І жодних пробок.

Повернувся ключ. Клацнув замок. Арсен одразу зрозумiв, що вдома хтось е – хоч i мати, й батько в цей час повиннi працювати. У переднiй пахло чужим одеколоном i трохи – встояним тютюновим духом. Арсен одступив до дверей, однак уже через секунду побачив на полицi для взуття батьковi черевики й маминi чоботи.

– Хто там?

Через секунду мама була вже в переднiй.

– Арсен?! Чого так рано?

– У нас скасували останнi три уроки, – сказав вiн, не замислюючись.

– Правда? Чи подзвонити класнiй керiвничцi?

– Ну, подзвони, – вiн починав нервуватися. Усе йшло не так, як було задумано. Час спливав. А ще ж так багато треба зробити – до вечора. До Асамблеi.

У дверях кухнi з’явився похмурий батько. Теж не поiхав на роботу.

– Я перепрошую, менi треба дещо…

Вiн зайшов у свою кiмнату й завмер на порозi. Там, де вранцi стояв монiтор, тепер блищала чисто витерта стiльниця.

Арсен нахилився. Системного блока теж не було. Пiд столом ще не встигли прибрати – там сiрими клубочками лежав пил.

– Нам треба серйозно поговорити, – почав батько в нього за спиною. – Це, звiсно, надзвичайний захiд… Але в нас не було iншого виходу.

– Де мiй комп’ютер?!

– Ми його продали, – сказала мама, i вiдразу чомусь стало ясно, що вона не бреше.

У Арсена потемнiло в очах. Його диск. Його жорсткий диск. Вiн нiколи не зберiгав паролiв… Наче вiдчував. Але його файли… Його програми…

– Ви вiдформатували диск? – запитав вiн пошепки.

– Покупець сказав, що вiдформатуе сам. Що там у тебе? Іграшки?

Без панiки, сказав собi Арсен. Данi по собаках у мене на флешцi. Особистiсть Мiнiстра зберiгаеться на серверi гри. Імовiрнiсть, що той, хто принагiдно купив старий комп, зрозумiе, що саме попало йому в руки… украй мала.

– Слухайте, – Арсен облизнув губи. – Ще не пiзно. Повернiть його. Якщо треба, я доплачу, – вiн аж зрадiв з правильноi iдеi. – Менi потрiбний мiй комп’ютер. Ви не розумiете, що ви зробили.

– Нi, ми розумiемо, – батько дивився повз нього. – Ти божеволiеш. Є тiльки один спосiб зiскочити з цiеi голки – кинути зразу!

Батько раптом ступнув уперед i взяв Арсена за плечi:

– Послухай, синку. Так багато гарного в життi.