Цифровий, або Brevis est

І народила iхнiх дiдiв якась собача невдаха вiд пещеного породистого пса…

Якби я мiг, думав Арсен, перевести вас у цифру й узяти собi. Плювати, що ви безпороднi. Я влаштував би вам двiр i будку, щоб жити, i поле, щоб гуляти й бiгати, улiтку в травi, а взимку в снiгу. Я нiколи не кидав би вас надовго. Отак би й узяв – парочкою.

Розiйшлися хмари, i рiзко похолодало. Собаки спали, притулившись одна до одноi. Арсеновi схотiлося сiсти поруч i погрiтися бiля них, але в цю мить засвiтилися лiхтарi, й запалала на другому боцi вулицi синя неонова вивiска: «Інтернет-клуб “Магнiт”».

Магнiт; Арсен вiдчув себе залiзною стружкою.

* * *

По вогких сходах вiн зiйшов, наче в склеп, у маленьке пiдвальне примiщення. З натугою вiдчинив внутрiшнi дверi – i раптом опинився в теплi. На повну потужнiсть працював камiн-обiгрiвач, приемним рожевим свiтлом горiли розжаренi пружинки. У вузькому коридорi стояли на столах компи, всього штук п’ять, усi вiльнi.

Останнiй, наприкiнцi коридору, виявився в глибокiй нiшi – збоку неможливо було зазирнути в монiтор. Усе це Арсен побачив у першу хвилину – i перевiв дух. Аж потiм глянув за скляну перегородку на адмiна, на вигляд недовченого студента.

– Ви працюете? – Арсенiв голос пролунав хрипко.

– Ага, – вiдгукнувся хлопець. І, подумавши, додав: – Тiльки в нас на популярнi порносайти заглушка стоiть.

– Я що, схожий на вiдвiдувача порносайтiв?

– Вони всi рiзнi, – туманно вiдповiв хлопець.

 – Тобi пошту перевiрити?

– Менi грати. Геймер я.

За хвилину вiн уже сидiв наприкiнцi коридору, в нiшi. Вiдкрив заставку «Королiвського балу», набрав у рядку свiй логiн та пароль – i почув з дивним хвилюванням голоси птахiв у парку своеi резиденцii.

Спiвали птахи. Спiвав фонтан. Тихесенько спiвала трава, колишучись од вiтру. Арсен не вважав себе сентиментальним – але в цю мить йому навернулися сльози на очi, сльози мандрiвця, що повернувся додому пiсля важких поневiрянь.

Ось мiй кабiнет, моi мантii й перуки, то й нехай собi як знають – ось моя справа, справа життя, папери на столi й величезна мапа на стiнi; нiхто не вiдбере в мене цього свiту. Пора працювати.

Вiн не бачив, як хлопець-адмiн, подивившись у монiтор на своему столi, раптом тихо свиснув i пiдняв брови, i нишком вийшов у сумiжну крихiтну, обладнану телефоном кiмнатку.