Цифровий, або Brevis est

Йому потрiбна була рекламна газетка з адресами Інтернет-клубiв.

Ідея обкласти великих землевласникiв додатковим податком не була нi нова, нi несподiвана. Вона вже кiлька разiв спливала й тонула, наче поплавець. Перший ii виклав у мить свого нетривалого пiднесення якийсь тип з нiком Дiд Пiхто. Дiд Пiхто тодi замiрявся в канцлери, одначе й торгiвлi своеi не кидав. Його зжерли: неспiшно, лiниво, просто задавили масою; Дiд Пiхто хряснув дверима й остаточно пiшов у бiзнес. Залишаеться помiтною фiгурою в грi: недавно купив аеропорт i два вокзали…

Арсен мiцно стис жменьку дрiб’язку на днi кишенi.

Аеропорт i два вокзали… Дирижаблi, пiдсвiченi сонцем, iздовi дракони, що потребують довгоi злiтноi смуги. Дуже красиво й дуже прибутково. Пригадуеться, дехто запевняв, що аеропорт не вписуеться в концепцiю гри, мае бути пiзне Середньовiччя чи хоч би щось, близьке за часом…

Дiд Пiхто пiшов з полiтики три мiсяцi тому, влiтку. І майже одночасно з’явилася Руда Квiнi – багато хто з неi насмiхався, мовляв, з такими даними тiльки в куртизанки.

Проте вона довго не розгойдувалася – зiбрала свою партiю й пробилася в парламент, i де тiльки грошики взялися…

Арсен зупинився. Притулив долоню до лоба, наче перевiряючи температуру. Занадто простий i гарний поворот, щоб бути правдою; i як вишукано, хай йому чорт… От би перевiрити, яку пробну кулю запустити…

Вiн гаяв час. Пiвдня минуло марно. Його суперники й вороги тчуть павутиння перед Асамблеею, носять медок у своi стiльники, а Мiнiстр валандаеться по вулицях, плаче на вiтрi, висмоктуе з пальця дикi припущення… Хiба можна творити стратегiю на неперевiрених даних?!

Квiнi розумна й обережна.

І вона собi не ворог – дiятиме, як вважатиме за потрiбне, виходячи зi свого характеру, становища, обставин. «За яких обставин вони дiятимуть так, як потрiбно тобi?» За яких обставин батьки покаються, повернуть комп’ютер або куплять новий?!

Починало смеркати. Листопад. Ідучи з дому, Арсен згарячу взув осiннi черевики з тонкою пiдошвою.

Проiхатись до школи – годиться. Однак годинами швендяти по холодних вулицях – холодно.

Пiд козирком закритого на ремонт гастроному лежав шмат картону з пакувальноi коробки, на ньому, згорнувшись, спали двi величезнi дворняги, каштановоi й брудно-сiроi мастi. Арсен пiдiйшов i став поруч, на сухий вiльний краечок картонки. Ногам стало трохи теплiше. Собаки розплющили очi й заснули знову – безпритульнi виродки, нащадки бастардiв.