Цифровий, або Brevis est

Арсен горбився за чужим компом у клубi «Магнiт».

Пiсля зустрiчi з Квiнi йому стало легко до дзенькоту у вухах. Схему було пiдготовлено й пiдтверджено в деталях. Нехай Блазня сьогоднi оберуть Лордом Асамблеi – Арсен уже приготував йому подарунок до вступу на посаду. Ледь посiвши оксамитове крiсло Лорда, Блазень змушений буде прийняти вкрай непопулярне рiшення. Податки iз землевласникiв причавлять його, мов каменюка жабу.

Вiн облизав язиком потрiсканi губи.

– Хочеш чаю? – привiтно запитав хлопець-адмiн.

Пiсля десятоi в пiдвалi знову стало малолюдно.

Худий прищавий молодик вертiв кермо перед монiтором, тис на педалi пiд столом: у мрiях своiх вiн давно перевершив Шумахера. Ще один вiдвiдувач сидiв за далеким од Арсена компом: мужик у яскраво-жовтiй куртцi з червоними наклейками на рукавах. У його широко розкритих очах вiдсвiчували рiзнобарвнi сполохи. Вишкiрившись, мужик натискав на кнопки мишi так люто, що Арсен зi свого мiсця чув клацання. Той, мабуть, у навушниках чуе автоматнi серii чи бахкання якоiсь атомноi базуки. На вигляд йому добряче за тридцять, подумав Арсен, а поводиться, мов пiдлiток. Кого тiльки не збирають Інтернет-клуби ночами…

– То як щодо чаю?

– Дуже хочу, – зiзнався Арсен. – Слухай… а туалет тут е?

– Службовий. Добре, пущу тебе, а то куди ти побiжиш серед ночi… Ходiмо.

Арсен дбайливо згорнув усi своi вiкна. До Асамблеi лишалося п’ятнадцять хвилин; вiн сидiв у «Магнiтi» одинадцяту годину. Голоду не було, тiльки в ротi пересохло.

Проходячи повз мужика в жовтiй куртцi, Арсен краем ока помiтив, що на екранi в нього нiяка не стрiлялка, а партiя в преферанс.

Ти ба; азартний гравець, значить. Тiльки чому тут, у пiдвалi? Хiба в нього вдома немае компа?

Мабуть, посварився з жiнкою, подумав Арсен. Чи навiть з батьками. У таких, як вiн, може, взагалi не бувае дружин. А батьки пиляють: у твоему вiцi нi родини, нi нормальноi роботи, ходиш небритий у жовтiй куртцi, граеш на компi. Вiн узяв та й пiшов ображений. Майже як Арсен…

Вiн згадав про батькiв.

Намацав у кишенi телефон. Мама напевно не ляже спати, все думатиме, де вiн, почне обдзвонювати однокласникiв…

Вiн переборов бажання негайно подзвонити додому. Через десять хвилин Асамблея. Зрештою, це ж мама з батьком його скривдили, це через них вiн опинився, наче безпритульний, у сирому холодному клубi, голодний i втомлений, за чужим компом. А крiм того – заради майбутнього – абсолютно необхiдно витримати характер у цю нiч.

Далi буде легше.