Цифровий, або Brevis est

Арсен нахилився до тьмяного екрана – фiгура дiвчини, блiда й кощава, струменiла на екранi, нiби ii повiльно стирали гумкою. Зникли груди, наче залитi патьоками невидимоi фарби. Крiзь тiло проступило тло – помiст, брук на майданi…

Через секунду дiвчина вже лежала пiд ногами жерцiв – грубо намальований персонаж, нерухома картинка.

* * *

Маленька Квiнi сидiла в плетеному крiслi, закинувши ногу на ногу, тримаючи в тонких пальцях теж тонку, кавового кольору сигарилью. Пiсля закону, що забороняе пропаганду курiння в мережi, мила звичка стала ознакою статусу: одна вiртуальна сигарилья в руках Рудоi коштувала, як добрий монiтор.

На початку зустрiчi вона не курила; тiльки вислухавши Мiнiстра до кiнця, витягла з сумочки довгий портсигар, мундштук та елегантне кресало.

Скорiше за все, це був неусвiдомлений жест. Скорiше за все, людина, що грае за Квiнi, курила в реальному життi. Це була ознака замислення – i водночас сигнал: мiй статус дуже високий. Не забувай про це.

Арсен вичiкував. Йому вдалося ii здивувати.

Вiн сам неабияк собi дивувався: пережитий шок зробив його розкутим. Можливо, занадто. Вiн iмпровiзував, ризиковано – та поки що вдало.

– Що ж, – сказала Квiнi, вiдкинувши розкiшне волосся, випускаючи пiд розмальовану стелю цiвку вiртуального диму. – Припустiмо. А якщо тебе все-таки змiстять – хто менi гарантуе всi цi пряники, га?

– Нiхто, – Мiнiстр м’яко всмiхнувся, – тому ми обое не хочемо, щоб мене змiстили.

Намальованi люди вирiзнялися неабияким самовладанням. Квiнi, як i ранiше, курила, погойдуючи нiжкою в розшитiй бiсером туфлi.

Геймер, що грае за Руду, чоловiк небiдний i дорослий, мiг зараз лаятися чи позiхати, чи чхати, забризкуючи монiтор, – на жаль, у грi нiчого не можна визначити по очах. Судити можна тiльки по дiях, по вчинках…

– Хочеш закурити, Мiнiстре? – запитала Квiнi.

Настала його черга дивуватися.

– Не курю. Дякую.

– Ти киянин?

– Нi, я з Аддис-Абеби.

Смайлик.

– Хто ти такий, Мiнiстре? Де ти взявся? Щодо всiх iнших я маю припущення, а ти – наче прищ на рiвному мiсцi.

Ризиковано граеш, але талановито, зараза.

– Мiледi, – Мiнiстр потягся в затишному крiслi. – Чи варто розумiти вашi грайливi питання, як згоду?

– До Асамблеi ще година… Якщо я за цей час не передумаю – що ж. Ти можеш на мене розраховувати, Мiнiстре.

* * *

Той, хто грав за Руду, входив у мережу з дому, можливо, з власного кабiнету з картинами на стiнах, може, з камiном, з пузатими пляшками у великому барi.