Цифровий, або Brevis est

В Арсена мороз продер по спинi: вiн нiколи, нiколи, не входив у мережу з чужих компiв. Йому здавалося, що вiн усе-все-все пiсля себе вичистив…

– Не зрозумiв, – ображено сказав адмiн. – Що за фiгня? Мужик у жовтiй куртцi раптом усмiхнувся, широко й привiтно:

– Вичисть його паролi з системи. Я все розумiю, грошi потрiбнi, дрiбний пiдробiток, дiтки iсти просять. Чи ти сам iще дитятко, га? Студент? Без стипухи?

– Якi, той, паролi? – адмiн клацнув зубами. – Ви що, дядьку?!

– Роби, або я сам зроблю, – м’яко сказав мужик.

Хлопець позадкував.

– Ти за гру заплатив? – у голосi його прорiзалися верескливi нотки. – Ну то й котися звiдси! Контору закрито! Котiться звiдси обидва!

Мужик у жовтiй куртцi, як i ранiше усмiхаючись, обернувся до монiтора й згорнув преферанс. Вiдкрилося вiкно невiдомоi Арсеновi програми; хлопець гикнув. Преферансист клацнув мишею по червонiй кнопцi «Виконати».

Екран згас. Одночасно згасли всi екрани в пiдвальчику: стало темно, але через секунду монiтори знову освiтилися пульсуючим бiлим свiтлом, з кожного глянула сiра вусата морда з сумними очима, i поповзли по екрану рядки, наче фiнальнi титри: «Я пiвнiчний хутровий звiрок… Я пiвнiчний хутровий звiрок…»

Хлопець метнувся до свого компа.

– Ти що зробив! – плаксиво вигукнув вiн i кинувся на преферансиста; Арсен не встиг перевести дух. Небритий гакер упiймав адмiна на кулак, пiдсмикнув його вгору, наче ляльку-рукавичку, хлопець хрипко охнув i зразу ж обм’як.

– Красти негарно, – сказала людина в жовтiй куртцi. – Брехати негарно. Я просто попереджаю.

Вiн випустив адмiна й той мовчки осiв на найближчий стiлець. Небритий повернувся до свого компа, витяг з кишенi ножика й перерiзав провiд староi мишi; Арсен роззявив рота.

– Ти йдеш? – небритий запхнув мишу в кишеню разом з ножиком. – Чи лишаешся?

Арсен вийшов, задкуючи й озираючись на адмiна, що не мiг спинити гикавки.

* * *

Небо, обрамлене лiнiями дахiв, було схоже на монiтор. Наче завис скрiнсейвер «Крiзь Всесвiт», i зiрки не летять назустрiч, а залипли де прийшлося, де застала iх катастрофа. Було тихо й морозно; Арсен механiчно спробував застебнути куртку, забувши, що блискавка зламалася.

Небритий мужик iшов, не озираючись, ступаючи по чорному асфальту слiпучо-бiлими зимовими кросiвками.