Цифровий, або Brevis est

Але в грi дуже вправний, CruelHamster. Навiть я спершу за тобою побiгав, i тiльки потiм, не без зусиль, вичепив.

– П’ятдесят евро виграв, – пробурмотiв Арсен.

Ситуацiя вийшла з-пiд контролю. Блазня вони так просто не простять, тебе шукають у реалi… На краю бiлоi тарiлочки лежала зiм’ята серветка – вiн не пам’ятав, як устиг ii взяти, як склав «кораблика», м’якого й непридатного для плавання, як спресував потiм у кулацi.

– Що ж, – сказав Арсен, дивлячись на кораблик. – Я вiддав би всi паролi… майже добровiльно.

Максим примружився:

– Менi не потрiбнi твоi паролi. Нащо менi Мiнiстр? Я не граюся в «Королiвський бал», у мене абсолютно iнша гра. І дарма ти менi не вiриш.

Вiн дивився через стiл – не те щоб зi спiвчуттям. Вiн дивився заклопотано, i в його поглядi було розумiння. Арсен уже забув, коли на нього хтось востанне так дивився. Батьки? Вiн давно вирiс. А друзiв у нього немае й не було – принаймнi в реалi.

– Зiзнаюсь, я хотiв за тобою поспостерiгати, – Максим почухав кiнчик великого носа.

– Це гра, – сказав Арсен непевно.

– Усе гра. Полiтика, бiзнес. Ти виграв партiю в шахи – а виявилося, що все вiдбуваеться на ринзi. Чи на бойнi. Залежить од калiбру гравця.

– І… що тепер?

Питання вирвалось ранiше, нiж Арсен устиг придержати язика. Вийшло якось жалюгiдно, нiяково вийшло, наче вiн просить допомоги.

Максим усмiхнувся.

– Тепер я тебе прикрию.

– Своiх людей? А я твiй?

– Будеш, якщо захочеш. Але, в принципi, я все одно тебе прикрию, погодишся ти зi мною працювати чи нi… Занадто далеко все зайшло. Варяговi, кажуть, усi пальцi на правiй руцi переламали. Добували на тебе компромат.

Арсен закашлявся. Максим схилив голову до плеча:

– А ти думав, усе жартома?

– Думав, – придушено зiзнався Арсен. – Це гра. Варяг – персонаж. Нiякий не менеджер з Херсона, а просто столичний крамар, розбагатiв, купив собi мiсце серед друзiв Темного Блазня…

– Як ти знаеш, що вiн менеджер з Херсона?

– Мишка на хвостi принесла, – Арсен перевiв дух.

– Що вона ще тобi принесла? Арештоване майно? Трибунал? Знаеш?

Максим усмiхнувся самими очима – близько посадженими очима кольору диму. Арсен раптом злякався так, що аж живiт заболiв. Нi вчора, на темнiй вулицi, нi сьогоднi, зустрiвши коло фонтана рибалку, вiн не вiдчував такого жаху.

– Не треба.