Цифровий, або Brevis est

Нервуватися, – роздiльно промовив Максим. – Я ж сказав: прикрию.

– А ти можеш?

– Я можу.

– А що зажадаеш взамiн?

Максим вишкiрив зуби:

– Що за постановка питання: взамiн… Роботу тобi хочу запропонувати. Дуже цiкаву. За грошi. Щось вийде – буду радий. Не вийде – розiйдемось друзями.

Жах вiдпустив, як, бувае, вiдпускае судома. Максим говорив легко, погойдував ногою в кросiвцi, i Арсен раптом вiдчув до нього довiру, таку довiру, що хоч яблуко клади на тiм’я i вручай Максимовi пiстолет.

– Наша контора, – Максим потягся, наче кiт, – працюе над дуже цiкавими, дуже перспективними розробками.

Пов’язаними з психологiею, соцiологiею, iнформатикою, а також… Ой, нi-i-i!

Арсен пiдстрибнув од цього крику.

Трохи не перекинувши стiльця, Максим метнувся до дверей. Арсен теж пiдхопився i тiльки тодi побачив бiлявку рокiв двадцяти, котра заплуталася, схоже, у своiх височенних каблуках i зараз падала, мов газель – або дуже струнка корова – зi зв’язаними ногами. Максим пiдлетiв саме вчасно: дещо приголомшена падiнням, вона легко дозволила себе пiдняти.

– Ой-ой, – воркотав Максим, обнiмаючи бiлявку за плечi. – Обережнiше… Тут сходинка, бачите? Обурливо, не можуть зробити рiвну пiдлогу… Ви не забилися? Ноги, руки?

Блондинка вражено дивилася на небритого галантного залицяльника й не квапилася вивiльнятись. З-за дальнього столика вже спiшив студент в окулярах, на вигляд типовий вiдмiнник, – навiть дивно, що бiлявка з’явилась на побачення до такого «ботана». Максим випустив жертву, наостанок нiжно стиснувши ii в обiймах, i повернувся за столик, дуже задоволений:

– Ти бачив? Ох, яка киця дiсталася дурниковi… Слухай, я скажу тобi неприемну й важливу штуку.

Мiнiстровi кiнець.

Арсен клiпнув. Вiн завжди пишався швидкiстю реакцii, однак тепер подii вирвалися з-пiд контролю, вiн вiдчував, як зiсковзуе з крижаного схилу – i не мае за що зачепитися. Жах, довiра, падiння дiвулi, «ботан», Мiнiстровi кiнець…

– Ти ж сказав, що мене прикриеш!

– Тебе, але не Мiнiстра. Його вже з’iли.

Твiй Мiнiстр зараз – оголений провiд, не займай його. Не займай свiй акаунт. Не заходь на «Королiвський бал» нi пiд яким приводом.

Арсен знову вп’явся очима в зiм’ятий паперовий кораблик.

У кабiнетi Мiнiстра сонячно, i мозаiка грае пiд промiнням, палае червоним, синiм i бiрюзовим. Нiде бiльше не знайдеш таких чистих фарб, таких сутiнкiв, таких ночей, палацiв та шинкiв, майданiв та вулиць… таких можливостей. Такоi влади.

– Ти мене чуеш? Не ходи в мережу.