Цифровий, або Brevis est

Саме так, напевно, вiдбувалося з людьми пiд час революцiй – та й не тiльки; такий собi Жофрей де Пейрак, вельможа з Тулузи й лiтературний персонаж, був позбавлений усього майна й спалений на багаттi просто тому, що король йому позаздрив. Потiм виявилося, що й вiд багаття Пейрак урятувався, i кар’еру змiг зробити заново. Арсен сподiвався у своiй тузi, що й у нього життя ще не закiнчилось.

Вiн перебирав подумки всi справи, якi не встиг доробити. Вiн тужив за Мiнiстром, за свiтом, який утратив, за життям, яке так i не прожив.

У машинi дуже тихо звучала «Кармiна Бурана», так тихо, що часом ставала бурмотiнням. Ззовнi йшли пiшоходи у своiх справах, обличчя iхнi ставали то червоними, то зеленими залежно вiд настрою найближчоi неоновоi вивiски.

– Як ти думаеш, – сказав Максим, дивлячись на екран свого ноута, – всi цi люди, що платять реальнi грошi за вiртуальних собак, – вони божевiльнi?

– Чому?

– На цi ж грошi вони могли б купити щось справжне.

– Наприклад, що? Любов? Дружбу? Може, радiсть життя? Максим всмiхнувся:

– Все, у що ми вiримо, iснуе.

Так?

Арсен здивувався, бо Максим майже слово в слово повторив його власнi думки. Все, у що ми вiримо, – iснуе.

Його прорвало.

– На результат трибуналу якось можна вплинути?

– Думаю, нi. Вважай, що Мiнiстра засуджено.

– Якщо вiн не з’явиться…

– Ще простiше. Обвинувачам буде легко.

– Вiн iснуе. Мiнiстр. Це частина мене. Розумiеш?

– Чудово розумiю. Всi вмирають. Мiнiстри теж.

Якщо пароль не буде активiзовано за три мiсяцi – акаунт анулюють i Мiнiстр умре своею смертю, подумав Арсен.

У лiжку, один, далеко ще не старий… Державнi турботи рано звели його в могилу…

Ох, якби ж не ховатися! Якби з’явитися на трибунал, прийти потiм на страту, подивитися на юрбу з ешафота! Сказати на прощання кiлька слiв… Нехай анулюють акаунт в урочистiй обстановцi, нехай Мiнiстр умре на очах у юрби, так, як жив…

Максим тримав на колiнах комп’ютер, синюватий вiдблиск лягав йому на лице.

– Ого, – вiн дивився на екран, неяснi тiнi вiдбивалися в блискучих очах. – Все, як я й боявся.

– Що?

– Твого Мiнiстра зламали.

– Що?!

– Перехопили акаунт. От зараз, якби ти ввiйшов зi своiм логiном i паролем, – тебе б i вирахували, й одразу в гостi… Ти не бiйся. Я на твоему боцi. А це вже дуже багато.

Вiн розвернув екран. Арсен побачив знайому рамку «Королiвського балу», вогку катiвню, голу людину, пiдвiшену за ноги.