Цифровий, або Brevis est

* * *

Один за одним загорялися екрани – монохромнi, з дуже чiтким зображенням, як у стародавньому кiно. На одному Арсен побачив супермаркет – з-пiд стелi, застиглим поглядом камери спостереження. На iншому був вихiд з метро, суцiльним потоком iшли люди, камеру було встановлено на рiвнi iхнiх облич. На третьому, четвертому, п’ятому теж щось вiдбувалося чи, навпаки, не вiдбувалося нiчого: застиглi обриси коридорiв i складських примiщень, повзучi ескалатори, поверхня великоi калюжi, вкрита дрiбними хвильками.

– Подобаеться якiсть картинки?

– Супер, – обережно похвалив Арсен. – А… навiщо?

– Зараз розкажу.

На другому праворуч екранi молочним свiтлом горiли лiхтарi. Мерехтiла вивiска – Арсен раптом упiзнав Інтернет-клуб, куди й сам колись заходив, проте одразу ж пiшов, розчарований. Проходили зрiдка перехожi, iнодi проiжджала машина; неподалiк входу в клуб стояв автомобiль, здаеться, старий «Опель». У тiнi будинку мерехтiли вогники – можливо, там хтось курив. На монохромному екранi не розбереш.

Максим упустив на скляний офiсний стiл свiй крутий мобiльник:

– Новини «Балу» знаеш?

– Квiнi з’iла Канцлера.

– Ага. Молодець дiвчинка. Вони вже шкодують, що стратили Мiнiстра, замiсть того, щоб використати. Добряче ти iх розлютив…

– Вони не могли використати Мiнiстра, – сказав Арсен, i голос його пролунав зверхньо. – Все одно, що використати мене.

Максим вiдкрив «Королiвський бал» на своему ноутбуцi; в Арсена защемiло серце вiд вигляду знайомоi заставки.

У кiмнатi очiкування нудьгував единий персонаж на цьому акаунтi – неголений рибалка, що колись заговорив з Мiнiстром коло фонтана. Того разу Максим хотiв, щоб його впiзнали, i лице рибалки було сконструйовано на основi фотографii. Зараз Максимовi не хотiлося свiтити фiзiономiею; редагувати персонажа вiн не став, а просто вибрав у спорядженнi крислатий капелюх i надiв на рибалку, цiлком закривши обличчя.

Вiдкрилися вулицi мiста. Кiмнату наповнили дзенькiт пiдкiв та гуркiт дерев’яних черевикiв, далекий стук, iржання, дихання, скрип.

В Арсена сiпнулися нiздрi: в його уявi запахло свiжим сiном, деревом i димом.

– А тебе, вважаеш, використати неможливо? – неуважно запитав Максим.

– Використати персонажа – значить просто водити його, клацати мишкою, – Арсен дивився, як рибалка в крислатому капелюсi йде по вулицi намальованого мiста. – Щоб використати людину, треба знати, чого вона хоче. Чого боiться.