Цифровий, або Brevis est

Спробуй, примусь маминого синка вiдiрвати зад од м’якого крiсла й реально помахати бойовим молотом…

Рибалка на екранi комп’ютера наближався до майдану, оминаючи перешкоди. Юрба з кожним кроком густiшала.

– А постав себе на мiсце маминого синка, – запропонував Максим. – І уяви бойову лють. Екстаз. Трапляються в нього в реальному життi такi переживання? Зрозумiло, потiм у нього болiтиме кожен м’яз, зопалу, може, ще й вивихне собi що-не-будь. Але вiн пам’ятатиме, який був сильний. Який смiливий. Навiть якщо його поб’ють, вiн почуватиметься тимчасово переможеним героем, а не жалюгiдним невдахою, як у життi.

– Це наркотик.

– Це вiтамiн. Мамин синок вiдчуе свого персонажа – всерединi. Пiде в iнститут на пари, несподiвано сильний. Внутрiшньо вiльний. Цiкавий жiнкам.

– Щось я не бачив у пацанiв, любителiв стрiлялок, особливоi внутрiшньоi волi.

– Я кажу про те, чого нема, але що неодмiнно буде… Дивись, починаеться.

На помiст перед храмом вийшли два намальованi жерцi й мiж ними вибрiв, спотикаючись, хлопець рокiв вiсiмнадцяти, гладкий i незграбний.

Арсена знову вразила якiсть промальовування; цей пухкий парубок здавався чужорiдним елементом у грi. Неначе в глянсовому журналi знайшлося мiсце аматорському знiмковi провiнцiйноi дiвчини з невиразним круглим лицем.

– Менi гидко дивитися, – сказав Арсен. – Є в цьому якесь… збочення.

Максим кивнув:

– Згодний… І зв’язок гальмуе. Сервер перевантажений.

«Ви справдi хочете вийти з гри»? Максим клацнув пiдтвердження. З’явилася заставка «Королiвського балу»; Арсен вiдкинувся на спинку крiсла, i пiдняв очi на великi чорно-бiлi монiтори.

На екранi, що транслював картинку з супермаркету, з’явився чоловiк з вiзком, зняв з полицi банку, почав читати етикетку. На екранi, що показував вулицю коло входу в Інтернет-клуб, беззвучно вiдчинилися дверi. Вийшов довговолосий хлопець рокiв п’ятнадцяти, в потертих джинсах i дешевiй куртцi, накинув каптур, побрiв, утягши голову в плечi, до порожньоi автобусноi зупинки.

– Навiщо це тобi потрiбно? – запитав Арсен, спостерiгаючи, як iде хлопець.

 – Навряд чи ти стежиш, щоб у супермаркетi хтось не вкрав пачки масла. Чи щоб в офiсi не гралися в iграшки в робочий час. Або…

На другому екранi миттю все змiнилося. Тiнь метнулася з темного закутка, де Арсеновi ранiше ввижався вогник сигарети. Наздогнала пацана прямо коло чорноi машини; розкрились дверцята. Секунда – i пiдлiтка, що пручався й виривався, затягли в машину, й дверцята захряснулись.