Цифровий, або Brevis est

 – Сьогоднi все як звичайно: ви будете сидiти за монiторами. Але не переживай, Ігоре, це ж тiльки перше випробування!

– Що за зброя? – поцiкавився Толiк.

– Тiльки язик, – Максим, начебто прохаючи вибачення, розвiв руками й зачепив рукавом порожню вазу, що стояла на пiдвiконнi. Ваза гуркнула об пiдлогу й розкололася на сто друзок, Аня здригнулася, проте не пiдняла голови.

– Трясця йому нехай, навiщо стiльки шуму… – Максим переступив кросiвками, пiд ногами хруснуло. – Язик – ваша зброя. Ресурси можна вiдбирати силомiць, якщо двое нападуть на одного або трое на двох.

Чисельна перевага дае бiльше шансiв – автоматично. Нiхто не бачив тут вiника? Або мiтли?

– Скiльки граемо – день, два? – запитав Толiк. – Тиждень?

– Сьогоднiшня сесiя – з десятоi до п’ятоi, без перерви, результати вам повiдомлять завтра. Ще е питання?

– Премii за перемогу передбачено? – скрипучим голосом поцiкавився Вадик.

– Передбачено штрафи за поразку… Жартую, жартую. Це гра, дорогi здобувачi, вами мае рухати азарт.

І, зрозумiло, прагнення до перемоги. Бо, як ми всi знаемо, призом буде робота вашоi мрii. Варто постаратися.

* * *

Кiмната нагадувала готельний номер – шкiряний диван, холодильник, дверi у санвузол. Штори були щiльно запнутi, одначе вiкна пiд ними не виявилось – обманка. На стелi горiли лампи денного свiтла; насамперед Арсен пошукав камеру спостереження i не знайшов. Втiм, це не означало, що камери немае.

Увiмкнувся динамiк над дверима.

– Арсене, – сказав Максим. – Ти готовий?

– Двi хвилини.

– Освоюйся, та й починаймо. Уже сiм хвилин на одинадцяту!

Арсен угнiздився перед монiтором. Трошки пiдкрутив спинку офiсного крiсла: гвинт був розхитаний. На екранi вiдкрилася заставка гри: зелена галявина, пальми й рядок – «Створити персонажа». З динамiкiв почулася веселенька, в попсовому дусi, мелодiя.

– Я готовий.

– Анатолiю, ти готовий? – Максимiв голос зазвучав приглушено. – Аню, ти готова? – динамiк клацнув, замовк, знову ввiмкнувся. – Пуск, народ, удачi.

Час пiшов!

Арсен клацнув мишкою по рядку «Створити персонажа».

З динамiкiв долинув спiв птахiв, скрекiт, трiск, плюскiт близького водоспаду. Гола людина стояла посеред галявини й витрiщалася на Арсена сiрими безжурними очима. Пов’язка цнотливо прикривала стегна.

Стать? Жiноча.

Раса? Європеоiд.

Вiк? Вiсiмнадцять рокiв.

Картинка мiнялася з кожним клацом. Арсен працював з шаленою швидкiстю, перебирав характеристики, промальовуючи лице.