Цифровий, або Brevis est

Зорова пам’ять у нього була чудова; через хвилину з екрана на нього дивилася майже точна копiя дiвчини Анi. Ну нехай, не точна, але цiлком пiзнавана.

Татуювання?

Не було часу промальовувати докладно, проте Арсен постарався. Одну гiлочку орхiдей на шию ззаду, ще одну – на живiт. Шкiра хай буде бiла, дивно бiла для тубiлки в пальмовiй спiдничцi. Аня не ходить у солярiй. Груди? Залишаться оголенi – гарнi, тугi дiвочi перса, i крихiтна квiтка орхiдеi над лiвим соском. Отак.

Ім’я? «Аня».

«Навiщо я це зробив?»

Вiн на секунду вiдхилився вiд екрана.

Чи не занадто… смiливо? Все одно створювати iншого персонажа вже немае часу. Зараз у гру ввiйде його нахабне, навiть хамське послання. Кому?

Усiм, подумав Арсен. Проте головним чином – iй. Вона не одразу вирахуе, хто стоiть за «Анею». А я за реакцiею вирахую ii. І пограюся.

Вiн вiдчув азарт.

На вулицi, в кав’ярнi, в метро, де завгодно – Арсен не наважився б пiдiйти до дiвчини, схожоi на Аню. Вона була з iншоi планети. Пiдлiток, на вигляд надмiру добропорядний i благополучний, – вона б навiть не глянула в його бiк.

А якби глянула – то хоч крiзь землю провались. Цi дiвчиська вмiють так припечатувати поглядами…

І орхiдея на шиi ззаду, у вирiзi майки. У кав’ярнi Арсен навiть пива не зможе iй купити, бо Арсеновi, скорiше за все, нiякого пива не продадуть.

Зате у грi вiн усесильний.

«Увiйти в гру».

Картинка змiнилася: намальована дiвчина отямилась на березi невеликого озерця. Дуже натурально звелася на лiктi, озирнулася.

Поголоснiшало сюрчання цикад та спiв води; лiвою кнопкою мишi Арсен розвернув вiртуальну камеру. Повний огляд; над водоспадом висiли веселки, наче схрещенi променi прожекторiв, на водi плавали латаття та бiлi лiлii, у глибинi води промайнула рибина. Арсен замилувався. Намальована дiвчина тим часом устала, струснулася й застрибала на мiсцi, наче вiд надлишку енергii.

На «iконцi», що iлюструе iгровий час, сонце щойно пiднiмалося над обрiем. Чорний прямокутник чату в лiвому куту був порожнiй: Арсеновi супротивники ще не ввiйшли в гру, всi трудилися над створенням персонажiв, Арсен, як завжди, встиг перший.

«Як я все-таки швидко мiркую. Я – молодець».

Корячись командi, намальована «Аня» побiгла крiзь джунглi на пiвнiчний схiд. Там, згiдно з картою, можна було знайти ресурси й притулок. І справдi: через кiлька крокiв коло самоi води знайшовся предмет, упiзнаний програмою як корисний: «загострений камiнь, годиться для виготовлення знарядь».