Цифровий, або Brevis est

«У гру ввiйшов Шрек», – з’явився службовий напис у вiконцi чату. Це не Толiк, подумав Арсен, ведучи свою дiвчину крiзь джунглi. Нехарактерно. У того фантазiя бiднiша… Хоча – чому? Що, зрештою, про Толiка вiдомо? Що, як вiн такий самий грабiжник, як Максим – скупник краденого?

Я манiпулюю намальованою «Анею», думав Арсен. «W» – бiгти вперед, «A» – лiворуч, «D» – праворуч. А хтось у цей час манiпулюе мною. Це не боляче i загалом нестрашно: просто не можна забувати, що мною постiйно манiпулюють. Не пливти проти течii, втрачаючи силу.

Спробувати використати ii у своiх iнтересах.

«У гру ввiйшов Джоннi».

«У гру ввiйшла Пухнастик».

Що це за Пухнастик?!

Тим часом «Аня» пiдiбрала кiлька дровиняк, моток мотузки, гачок для вудки; усе це перемiстилося в намальовану сумку. Дiвчина на екранi бiгла, не вiдчуваючи ваги й не втомлюючись. У просунутiй грi вона б уже на крок перейшла, зажадала б вiдпочинку, iжi, коротко кажучи, повелася б, як бiльш-менш жива. Є такi напоi-енергетики для персонажiв…

Вiн вiдчув, що в ротi пересохло.

На секунду лишив дiвчину на самотi, пiдiйшов до холодильника. Той був забитий пiд зав’язку, наче Арсен мав тут просидiти тиждень: самоi мiнеральноi води п’ять дволiтрових пляшок. Судок з пирiжками, бутерброди з сиром, з рибою, з ковбасою, кефiр, йогурти, булки, ще якась iжа. Арсен узяв пляшку води, знайшов пластиковий стаканчик i повернувся до екрана. «Аня» знову бiгла вперед, крiзь джунглi, пiд ногами в неi дуже природно шелестiла трава, десь у глибинi лiсу закричала мавпа…

«У гру ввiйшов Мазай».

Ну от, тепер усi в зборi. Чого Мазай так забарився? Мало досвiду в роботi з редактором персонажiв? Такi, як Толiк, волiють шутери, тупi стрiлялки… Чи означае це, що Мазай – Толiк?

З-за каменюки, наперерiз «Анi», вискочив бронзовошкiрий велетень з рельефною мускулатурою, з густим волоссям на грудях i животi, з небритими щоками. Над коротко стриженою головою плавав напис: «Шрек».

Зупинився. Настала пауза – гравець, що водив Шрека, побачив напiвголу «Аню» й тепер уважно ii розглядав.

«Ти хто» – з’явився вимогливий напис у вiконцi чату. Без знака питання. Спiврозмовник нехтуе роздiловi знаки: або бувалий геймер, або умовно-грамотна людина. Арсен сприймав цi особливостi, як iнтонацiю. Данина досвiду: звичайно вiн «чув» текст у вiконцi, як живу мову.

«Привiт, – вiдповiв вiн миролюбно. – Гуляеш?»

Велетень ревнув i пiдняв до неба кулак. Переконлива пластика.