Цифровий, або Brevis est

В «Анi» теж мае бути панель соцiальних жестiв… Де?! Той, хто водив Шрека, встиг розiбратися в грi скорiше й глибше за Арсена?!

Ага, от. «Аня», забарившись усього на секунду, зобразила реверанс. Голенька, в пальмовiй спiдничцi – неабияке видовище.

– Гарно, – визнав Шрек. – У тебе справдi таке тату на цицi?

Вiн сказав «у тебе». Вiн подумав, що перед ним персонаж Анi?

Хлопчисько. Хлопчисько Ігор.

– А в тебе справдi таке волосся на пiсi? – вiдгукнувся Арсен без паузи.

Затримка. Якби намальований велетень був людиною – обов’язково б подивився зараз униз, перевiряючи, як сидить на стегнах пальмова пов’язка.

– Дурна!

Арсен змусив свою «Аню» проробити танцювальне па.

– Хочеш вступити зi мною в союз, Шрек? Кого першого зустрiнемо – налупимо й усi ресурси вiдберемо.

– Котись. Я краще з кимось iншим.

Вiн розвернувся й зник у джунглях. Арсен кивнув: страва з назвою «Ігор» готова до столу, вже на тарiлочцi. Хлопчисько, шутери, «Лицарi й маги».

Навряд чи в грi, де треба працювати язиком i головою, союз зi Шреком виявиться бажаним.

* * *

Хвилин через сорок реального часу – у грi пройшло кiлька годин – Арсен зрозумiв, що вмирае з голоду. Довелося на якийсь час покинути «Аню» на березi каламутноi тропiчноi рiчечки.

Вiн одкрив холодильник. Накидав на тарiлку бутербродiв. Налив у чашку какао з величезного термоса; тi, хто споряджав геймерiв на сьогоднiшню iгрову сесiю, передбачили, здавалося, всi випадки життя: у туалетi була аптечка з зеленкою, валiдолом та упаковкою лiкiв од усiх хвороб.

З тацею в руках Арсен повернувся до екрана, вiдкусив од бутерброда раз, два – i зрозумiв, що сир сухий, мов картон, а ковбаса огидна. Вони що, вирiшили заощадити на хавцi?! Теж менi, багата фiрма; тим часом iсти хотiлось дедалi дужче.

Гра розгорталася зовсiм не так, як би йому хотiлося. Крiм хлопчиська-Ігоря, що керував Шреком, не вдалося впiзнати жодного гравця. Персонаж Мазай виявився присадкуватим дiдуганом з довгою бородою.

Пухнастик – гладкою дамою. Джоннi – чорним, мов сажа, худим i довгим базiкалом. Вiн теревенив не перестаючи, друкував з безлiччю помилок. Вiн забивав вiконце чату безглуздими «Бу-бу», «Ги-ги» й «Лол!», i, здавалось би, природно було впiзнати його, як персонаж Толiка – проте Арсен не поспiшав.

Найгiрше було те, що вiн i досi не вирахував справжньоi Анi, а спочатку ж здавалося, що це так просто.