Цифровий, або Brevis est

Я проiнструктую вас, як стати членом клубу… Ви досi не заводили вiртуальних собак?

– Нi.

– Тодi у вас величезний резерв для радостi. Клуб, виставки, новi люди, новi контакти… І головне – ваш пес. Придумайте йому офiцiйне iм’я, воно мае складатися не менше нiж з восьми символiв i починатися на «Ш»…

Пройшов виклик по «асьцi». Арсен подивився, хто викликае. Усмiхнувся.

– Докторе, дуже вам дякую, – написав клiент.

– Я радий… Даруйте, мене викликають. Якщо виникнуть питання – пишiть на мою скриньку.

– Так. До побачення.

Цуцик, утомившись, лежав тепер на спинi, не випускаючи з зубiв решток черевика. Арсен помилувався ним наостанок i згорнув вiкно.

«Що там з податковим указом? Це пастка, ти що, не зрозумiв?»

«Я знаю».

«Не зрозумiв».

«Асамблея в п’ятницю. Нехай голосують за Темного Блазня. Я приготував йому вiтальну листiвку».

Вiн клацнув кнопкою мишi. Набрав логiн – CruelHamster. Вiдкрився темний кабiнет, де на столi громадилися папери та жовтi сувоi, де стирчало перо з бронзовоi чорнильницi й на дерев’яних болванках височiли перуки – бiлi, чорнi, фiолетовi, завитi, матовi, напудренi й усипанi блискiтками.

– Не заграйся, Мiнiстре, – сказав маленький сутулий чоловiчок у темному вбраннi, схожому на чернечi шати.

«Не заграйся, Мiнiстре», – з’явилися букви в маленькому вiкнi чату.

– А навiщо ж тодi гра?

Вiн дозволив собi поставити смайлик. Потiм подумав – i, клацнувши по iконцi, змусив Мiнiстра розреготатися.

У дверi його кiмнати постукали – рiзко й вимогливо. Мати нiколи ранiше не стукала – вона стояла над головою й кричала: «Арсене, Арсене!»

– Арсене!

– До зустрiчi, – сказав вiн чорному чоловiчковi. Закрив вiкно. Обернувся до дверей; пекло в очах. Давалося взнаки недосипляння.

– Менi можна зайти? – сухо поцiкавилась мати. Щось у ii голосi змусило Арсена встати з крiсла.

– Що сталося?

– Дзвонили зi школи. Ваша класна керiвничка. Тебе вже мiсяць не було… ти взагалi не з’являвся в школi!

– Так, – сказав Арсен, прокручуючи подумки варiанти. Мирна угода. Скандал. Істерика. Сльози… Щире каяття. Ігнорування. – Мамо, знаеш, що за статистикою вперше пробують наркотики в тринадцять рокiв? А менi вже чотирнадцять.

– Що?!

Вiн домiгся першоi маленькоi перемоги. Матiр вибито з колii.