Господар колодязів

– Я чув… – знову почав Юстин, хоча голос його тонув у загальному галасi. – Я чув, що не в армiю, не у вiйсько!

На його слова не звернули уваги. Усi говорили разом, нiхто нiкого не слухав, усiм було страшно i тоскно, усiх невiдомо навiщо висмикнули з повсякденного життя, усi боялися майбутнього, усi хотiли виговоритися… Зрештою Юстин заснув, згорнувшись калачиком. Увi снi до нього прийшли ельфушi, що вигризали сердечка на круглих рожевих яблучних боках; Юстин кричав, аби перестали псувати товар – але ельфушi тiльки знущально шкiрили зуби…

А вдосвiта Юстин прокинувся вiд того, що якийсь домохранець улiз йому за комiр.

Юстин завив од вiдрази, виттям розбудив сусiдiв i дiстав стусана вiд бородатого. Повiтря в кiмнатi стало за нiч таким щiльним, що з нього можна було, напевно, вiдливати свiчки.

Було вже свiтло, коли в’язнiв пiдняли, вервечкою вивели у двiр i звелiли вмитися. Холодна вода повернула отупiлому Юстину здатнiсть мiркувати; вiдiйшовши вбiк, вiн порахував товаришiв по нещастю – разом iз Юстином iх виявилося сорок дев’ять! Занадто багато, щоб знаходитися в однiй кiмнатi з низькою стелею, але явно недостатньо, щоб поповнити армiю.

Дiд розповiдав – у той рiк, коли його забрали вербувальники, рекрутiв рахували тисячами. Годували по двадцятеро з одного казана, утримували в чистому полi, в загородi, нiби худобу. Нi, сорок дев’ять – занадто мало для рекрутського набору…

Що тепер iз дiдом буде? Як вiн зараз? Мучиться, не знаючи нiчого про Юстинову долю…

Тим часом на середину двору викотили казан, i парубiйко в бiлому фартуху взявся наповнювати кашею глинянi миски.

Мисок теж було сорок дев’ять; огрядний юнак не наiвся, а плечистий хлопець iз неприемними чорними очима спробував вiдiбрати порцiю у хлопчика, проте зустрiвся поглядом iз нудьгуючим стражником у кутку двору – i передумав. Попоiвши, Юстин пiдбадьорився; в’язням дали можливiсть справити потреби i привести себе до ладу, а потiм вишикували вервечкою i повели кудись, i незабаром Юстин та iншi опинились у високiй просторiй залi, прохолоднiй i зовсiм не задушливiй.

Сорок дев’ять чоловiкiв вишикували вздовж стiни. Праворуч i лiворуч стояли, бавлячись батогами, байдужi воiни в шовкових плащах поверх кольчуг. Юстин опинився на лiвому боцi нерiвноi шеренги – поруч з Акiром i хлопчиком.

Звiдкись iз бiчних дверей з’явився багато i неохайно вдягнений чоловiк без головного убору, з вiдблисками на лисинi.