Господар колодязів

– Хлопче, ти чий?

– Юстин я, – хрипко сказав Юстин. І переступив з ноги на ногу.

– Ну, так заходь, – сказав смаглявий хлопець, на вигляд рокiв двадцяти. – Всi ми тут… такi. Не бiйся, заходь.

Уздовж стiн кiмнати тяглися лавки. Дехто лежав, закинувши ногу на ногу, хтось сидiв на пiдлозi, на купi соломи. Смаглявий хлопець поплескав долонею по вiльному мiсцю на лавцi бiля себе:

– Іди, сядь…

З-пiд долонi його вискочив багатоногий домохранець, обурено пискнув, погрозив тонким кулачком. Смаглявий хлопець байдуже нiгтем скинув пискуна в щiлину; Юстин здригнувся – вiн терпiти не мiг домохранцiв.

Гидував.

– Мене Акiром звуть, – сказав смаглявий хлопець. – Я сiльський, але в мiстi найнявся водовозом… Так мене просто з вулицi заграбастали. Сьогоднi вранцi.

– А за що? – запитав Юстин, озираючись. Обличчя навколо були молодi й не дуже, наляканi й байдужi, похмурi й вiдчуженi. Один хлопчик рокiв тринадцяти сидiв, забившись у куток, i тер кулаками очi.

Акiр пирхнув:

– За що, за що… В армiю коли беруть – хiба питають за що?

– А нас хiба в армiю? – обережно запитав бородатий чоловiк iз лавки навпроти.

– А куди? – поблажливо гмикнув Акiр.

– Я чув, – сказав Юстин, – що мене за спецiальним наказом…

– Багато в голову про себе забрав, – пирхнув огрядний юнак iз дуже блiдим обличчям, яке не знае засмаги. – Просто зараз! Будуть на всякого селюка спецiальний наказ складати…

В’язнi загомонiли:

– А що…

– Сам селюк…

– В армiю, це точно… Князь закликае…

– Не в армiю! Який князь, ти з дуба впав?! Скинули князя, намiсник е…

– А я хiба кажу, що Червонобровий?

– Червонобровий…

– Червонобровий об’явився! – вагомо заявив Акiр.

І додав, задоволено оглядаючи принишклих спiврозмовникiв: – Червонобровий не помер, виявляеться. Усе брехня… нам шаблi дадуть, самострiли, кожному – коня хорошого…

– Розiгнався, – похмуро сказали з кутка. – Пiшки потупаеш, гарматне м’ясо.

– Ти, може, i гарматне м’ясо, – образився Акiр, – а у мене батько мисливець… Я такий стрiлець, що мене у вiйську на вагу золота…

– А мене взагалi скоро заберуть звiдси, – сказав огрядний юнак.

 – Я тут випадково.

– Стривай, – перебив його жилавий свiтловолосий хлопець iз олов’яною сережкою у вусi. Обернувся до Акiра: – Кого, ти кажеш, ми воювати пiдемо? Червонобрового? Чи, навпаки, пiд Червонобрового прапори? Хто рекрутуе?

– Мене заберуть, – уперто повторив огрядний, i його штовхнули в бiк.