Господар колодязів

Лисий запропонував жабi домохранця, а стражники вели вже наступного Юстинового товариша, на ходу пiдсмикуючи тому рукав…

Нерiвна шеренга хвилювалася. Когось, заспокоюючи, огрiли батогом; Юстин стояв, розглядаючи жабу, намагаючись зрозумiти, страшно йому чи нi.

Страшило всiх одне – незрозумiло, що вiдбуваеться. «Так» – «нi». Як тодi, коли Господар Колодязiв кидав монетку. Майбутне виникае щомитi…

– Я боюся, – скиглив хлопчик.

Акiр мовчав.

Усе вiдбувалося дуже швидко. Шеренга бiля стiни танула; жаба видавала вирок то негайно, щойно отримавши краплю чиеiсь кровi, або ж замислювалася на хвилину, i тодi лисий дiставав iз глечика чергового домохранця й починав спокусливо крутити у жаби перед очима.

Пройшли дивне випробування першi десятеро; три було «так», сiм – «нi». Пройшли випробування двадцять; вiсiм було «так», дванадцять – «нi». Юстин вiдчував, як наростае хвилювання; вiн стояв сорок восьмим, перед ним до жаби вирушив Акiр, i, скуштувавши його кров, жаба вiдразу ж повiдомила:

– Так.

Акiр був сiмнадцятим iз тих, хто вирушив праворуч.

Юстин вирушив до лiкаря сам – стражник просто йшов поруч. Юстин простягнув руку з уже пiдсмикнутим рукавом; лiкар, добряче вже втомлений, полоснув ланцетом, але Юстин не вiдчув болю. Липкий жаб’ячий язик був зовсiм близько; Юстинова кров, рубiново-червона, закапала в таз, бризки полетiли на штани – жаба не вiдразу знайшла язиком краплю, що летить. Нарештi прийняла кров i проковтнула; Юстин чекав. У залi залишалися тiльки вiн – i наляканий хлопчик за його спиною (не беручи до уваги, зрозумiло, лисого, лiкаря, стражникiв i жаби).

Лiкар залiпив Юстинову руку пластирем.

Жаба мовчала. Навколо було дуже тихо. Навiть хлопчик не схлипував.

Жаба мовчала. Юстину вперше стало страшно в цiй залi – страшно по-справжньому.

Лисий – вiд нього пахло солодкувато i неприемно – витягнув iз майже порожнього глечика напiвздохлого придавленого домохранця. Юстин гидливо вiдсторонився; домохранець був непритомний, шiсть його нiжок безсило телiпалися, коли лисий тряс приманкою перед напiвприкритими очима жаби.

– Нажерлася, – пошепки сказав хтось iз охоронцiв.

Лисий кинув непритомного домохранця назад у глечик. Витягнув iншого – теж прим’ятого, але вiн iще подавав ознаки життя. Юстин був уражений – як вiн бере таку гидоту руками?!

Новий домохранець мляво пискнув. Жаба розплющила очi.

– Так, – глухо сказав довгий рот.

І Юстина пiдхопили за плечi i пiдштовхнули до отвору дверей праворуч.