Господар колодязів

Їм велiли по багато разiв вибирати мiж двома абсолютно однаковими статуетками, iм показували голих спокусливих товстух, iх лякали до смертi й потiм рахували удари серця – i пiсля кожного випробування претендентiв ставало все менше, i ось нарештi залишилися тiльки Юстин i Арунас.

П’ять кiл пройдено; шкапи ледве ворушили ногами, проте пiвдороги вже залишилося позаду.

– Іди! – кричав Арунас i лаявся.

– Іди! – кричав Юстин i лаявся теж.

Вiдчуття, що саме вiн буде все ж князем, не покидало Юстина з учорашнього дня.

Це було не просто вiдчуття – упевненiсть; Юстин не тiшився цим i не дивувався. Вiн просто знав.

Мабуть, напередоднi останнього випробування Арунас вiдчував його впевненiсть – i тому був налаштований, як кулачний боець перед сутичкою. Напевно, з Арунаса вийшов би хороший князь – азарт i натхнення майбутньоi боротьби робили його простацьке обличчя величним i майже красивим.

– Іди!

Юстин пришпорив. Шкапа не рвонула вперед – тiльки здригнулась i застогнала.

Розбитi копита ii ступали все повiльнiше. Чому, вкотре подумав Юстин, чому для цього останнього змагання iм не дали хороших коней? Що, у вiйську Вухатого перевелися конi?

Нi, не перевелись. Але для змагання спецiально вибрали найстарiших i немiчних. Чи не для того, аби принизити претендентiв? Щоб про майбутнього князя говорили – вiн виграв скачку на напiвдохлiм конi?

– Іди, – сказав Юстин благально. – Ну будь ласка, давай, залишилося небагато…

Арунас випередив його вже на чверть кола.

Юстин змахнув новим шкiряним батогом – але не вдарив.

Шкапа тремтiла великим тремтiнням. Капала в пил тягуча слина. Мокрi боки здiймались i опадали. На шкурi видно було смуги вiд попереднiх дотикiв батога.

Арунас випередив Юстина вже на пiвкола! Юстинова впевненiсть, що саме вiн стане князем, раптом потьмянiла i зморщилась, як проколотий бичачий мiхур.

– Ну ж бо!

Коняка ледве тяглась. Юстину нi з того нi з сього згадався мертвий Вогник бiля порога, i як дихав дiд, коли його побили вербувальники…

Ззаду налетiв Арунас.

Молодецьки присвиснув; безперервно шпорячи свою шкапу i невтомно нахльостуючи ii, вiн випередив Юстина вже на цiле коло.

Юстин зрозумiв, що програв.

Чому iм велiли скакати на шкапах? Нi, не для того, щоб принизити. Кожне попередне випробування мало свiй змiст – нехай Юстину не завжди вдавалося розгадати його, але вiн був.