Ключ від Королівства

Коли навчишся.

– Правда? А що iще можуть маги?

– Утихомирювати чужий гнiв. Чути й бачити потаемне. Вiдчувати небезпеку. Будувати повiтрянi замки. Лiтати. Вбивати поглядом. Усе залежить вiд ступеня майстерностi.

Я замислилася. Менi раптом страшенно захотiлося навчитися… нi, не вбивати поглядом. (Хоча якщо згадати Зайцеву – то це було би дуже до речi.) Захотiлося раптом лiтати – ой як захотiлося, аж пучки пальцiв засвербiли i, здаеться, я навiть стала трiшечки легшати…

– Обероне… Ваша величносте…

– Так?

– Якщо я дам згоду йти з вами, ви потiм повернете мене додому?

– Як тiльки влаштуемося на новому мiсцi.

Один крок – i ти вдома. Та й по всьому.

– А якщо… – я затнулася. – Якщо я передумаю… в дорозi? І захочу повернутися?

– Не вдасться. Ми можемо ходити мiж свiтами тiльки тодi, коли вони iснують й усталенi. А мандрiвне Королiвство – нестабiльна структура. Тож краще i не намагатися.

– А… – у ротi в мене пересохло, – мандри… це… довго?

Вiн знизав плечима. Мовляв, з якого боку подивитися.

(Чи не занадто довго доводиться тебе вмовляти?)

Я уявила собi: один крок – i я вдома. Там зима, снiг iде. Можна взяти санки, з’iхати з гiрки… Повернутися додому, отримати прочуханку за контрольну з алгебри. І за невивченi уроки… І за невитерту пилюку. І так жити, жити i знати, що була в Королiвствi i сама (сама!) вiд нього вiдмовилася.

А найприкрiше – знати, що Оберон мене зневажатиме…

З iншого боку – я ж потiм повернуся в той же самий час. У ту ж мить. І встигну покататися на санках, отримати прочуханку… І зустрiти Новий рiк…

– Обероне…

– Так?

– А ви вмiете вбивати поглядом?

– А що?

– Нiчого… – я насилу ковтнула.

 – А загалом – ви суворий король?

– Ти хочеш знати, чи не стратять тебе на площi за якусь провину?

Я знiтилася:

– Нi, я не про це… Але в дорозi… там же небезпечно? Ви казали щось про чудовиська…

– Так.

– Отже, там можна загинути?

Вiн обiперся пiдборiддям на сплетенi пальцi.

– Знаеш, Лiно… Я не можу гарантувати повноi безпеки для твого життя.

Як i для будь-кого з моiх пiдданих. Але я можу обiцяти, що боронитиму тебе, як себе самого… Як будь-кого з нас. Отже – вирiшуй.

Роздiл четвертий

Зло не мае влади

– На ось, вибери собi, – Гарольд кинув передi мною на стiл купу лахмiття, переважно шкiряного. Чистим його можна було назвати досить умовно, i запах вiд нього був, знаете… Я двома пальцями витягла простору чорну куртку iз металевими заклепками.